Притча: про сліпого і безногого
У нас все вийде, якщо ми будемо допомагати один одному. Фото: wallpapers.99px.ru
Посеред дороги протікав струмок. Містка через нього не було, але всюди лежали великі камені, за якими люди спритно перебиралися на інший берег. Що було робити? Безногий не міг переступати з каменя на камінь, а сліпий не бачив, куди поставити ногу.
Думали вони, думали, і нарешті, вирішили. Сліпий посадив безногого собі на плечі, замінивши йому собою відсутні ноги, а безногий вказував сліпому, куди йти, замінивши собою його очі. Так і переправилися вони через струмок і змогли продовжити шлях до монастиря.
Важко буває людині переправитися через зло і неправду до Божого, християнського життя. Але у нас все вийде, якщо ми будемо допомагати один одному, як ті сліпий і безногий.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.