Щоденник паломника. Хресна хода до Почаєва: день сьомий
19 серпня, з міста Кам'янець-Подільський вирушив Хресний хід в честь свята Успіння Божої Матері до Почаєва. Перед паломниками стояло завдання - подолати більш ніж 200 кілометрів до Почаївської Лаври. Шість днів паломники проходили через міста і села, через поля, ліси і яри. З молитвою за нашу країну на вустах, за дарування миру і спокою. Втома накопичувалась, ноги ставали дедалі важчими. Але ось, на сьомий день, заповітної мети досягнуто! Паломники увійшли до Почаєва! Втоми ніби і не було, радість повернула сили і паломники сяють усмішками. Перші фото з завершального дня паломництва до Почаєва.
Останній привал перед входом у Почаєв. Діти та дівчата рвуть польові квіти, щоб розкидувати по дорозі. Деякі виглядають настількими свіжими, ніби і не було ніяких 200 кілометрів шляху.
{gallery}0001_photo/2015/08/25/dayseven{/gallery}
Всередині міста, вхід у Лавру:
{gallery}0001_photo/2015/08/25/dayseven2{/gallery}
Отже, Хресна хода з Кам’янця-Подільського до Почаєва завершилася. Люди втомлені, але радісні та щасливі, увійшли в древню Почаївську Лавру. Передати всі відчуття, які супроводжували паломників протягом цих, майже семи днів, дуже важко. Та й, швидше за все, непотрібно. Їх можна тільки відчути на власному досвіді.
Я багато разів задавав людям питання - «для чого ви це робите?». І багато разів мені відповідали, що «ми це робимо, щоб відчути присутність Бога в своєму житті, щоб помолитись за своїх рідних та близьких, щоб відірватися від земної суєти. А ще, для того, щоб пережити той момент, коли ти входиш в стіни монастиря».
Ті, хто зустрічав Хресну ходу бачили сльози на очах паломників. Але, звісно, всі сльози бачив тільки Господь.
Також, ті, хто зустрічав Хресну ходу бачили радість в очах паломників. Але, звісно, всю радість бачив тільки Господь.
Уважно подивіться на фотографічні знімки обличь тих, хто здолав 200 кілометрів, і ви зможете побачити і радість і сльози.
Я весь час ловив себе на думці, що ось ці 200 кілометрів, або близько 350 000 кроків - це не така вже й велика відстань. Наші діди та бабусі долали такі відстані кілька разів на рік. Їх не лякали 200 чи 300 кілометрів.
Проте, ми - не вони. Наша урбаністична цивілізація, звичка до комфорту і небажання трудитися хоч трошки більше, ніж потрібно, зробили з нас зніжених та лінивих істот. Ми все рідше згадуємо про радість повільного і неквапливого пересування пішки. Наше життя прискорюється з кожним днем. Наприклад, раніше листа потрібно було чекати тиждень. Про зустріч потрібно було домовлятися за кілька днів. Якщо ти виходив з дому, то знайти тебе по телефону було неможливо. Ми ще кілька років назад були більш-менш незалежними від тих «благ», які тепер не залишають нас у спокої ні на хвилину. Сьогодні лист, відправлений електронкою приходить через кілька секунд, домовитись про зустріч можна по мобільному телефону, а крім того, ми майже завжди на зв’язку.
Життя не просто біжить вперед - воно летить. Наші діди були людьми аграрної культури. Вони уважно вдивлялися в минуле, фіксували його, адже від цього залежав урожай. Народні сільсько-господарські прикмети - це досвід, який накопичувався століттями.
Наші батьки були людьми індустріальної культури. Вони працювали і жили в теперішньому часі - «сьогодні» треба було виконати ось цю задачу, добитись певного результату, збудувати, облаштувати, зробити.
Культура ж сучасності спрямовує людину в майбутнє. Ми мало обертаємось назад, рідко звертаємо увагу на те, що відбувається сьогодні. Нас цікавить тільки те, що буде завтра. І ми поспішаємо вперед з маніакальною швидкістю. І що цікаво, чим більше ми спішимо жити - тим швидше закінчується наше життя. А найголовніше (і найстрашніше) - ми не встигаємо побачити красу світу, який нас оточує.
Побути не самоті, з самим собою, і не получиться і страшно. Страшно, бо відвикли. Так от, Хресна хода - це не тільки долання 200 кілометрів, Хресна хода - це перемога над собою. Це нагадування собі, в якійсь мірі, про швидкоплинність речей матеріальних, про те, що не ми створені для них, а вони мають служити нам. І що ми, в принципі, можемо обійтися без них.
Так, для наших предків пройти кілька сот кілометрів не було дивиною и подвигом. Для нас же - це справжнє випробування. І ще раз скажу - випробування не тільки фізичне, але й духовне.
Раніше я вже відмічав, що основна ціль Хресної ходи - це молитва. Потрібно дійти не до з точки А до точки Б, а від самозадоволення до покаяння, від усвідомлення своєї «доброти» до чіткого розуміння своєї гріховності. А це і є найважчим випробовуванням.
Разом з тим, саме в цьому році молитва, напевне, була щирішою ніж завжди. Причин цьому є декілька - війна на Сході України, економічні проблеми, невпененність в завтрашньому дні. Однак, головною проблемою точно є проблема духовна - люди втомилися від ненависті і злоби, і їм хочеться відновити чи віднайти любов і прощення. Свідчу - молилися дуже щиро! За всіх і за вся, але в першу чергу - за мир.
Зустрічали ходу в Лаврі радісно і гостинно. Звичайно, місця в лаврському готелі всім не вистачає (і не вистачає завжди! - люблять Лавру в Україні), тому для паломників вже по традиції відкрили на ночівлю храми.
Як повідомлялося раніше, всіх хто в цьому році вирішив здолати пішки 200 кілометрів до Почаєва було близько 20 000 чоловік. Звичайно, це не привід хизуватися чи бажання помірятися силою перед кимось, це - тільки маленьке свідчення того, що наша Церква росте в годину випробувань. Так, знайдуться ті, хто говоритиме, що така кількість нічого не значить. Однак, вони помиляються, тому що Хресна хода завжди мала і матиме значення. Чому? Тому що це подвиг заради віри в Бога, це спроба стати ближче до Нього, спроба змінити себе. І повірте, такі зміни відбувалися і відбуватимуться в кожній Хресній ході. А хіба це не є найбільшим чудом?
Читайте также
Пока ПЦУ не подавала заявок на аренду собора, а УПЦ судится за возврат святыни религиозной общине
Католички требуют от папы и кардиналов равенства и протестуют против отказа им в роли диаконов
Правоохранители начали проверку застройки
Глава Запорожской епархии объяснил почему священник не должен брать в руки оружие
Верующие в словесной форме выразили свое недовольство «экуменическими и раскольническими» действиями главы Фанара.