Жертва на храм
Надпис «Жертва на храм» (що виражає пасивно-добровільну процедуру), цілеспрямований збір коштів на постійні потреби храму, цінник на християнській літературі та атрибутиці, внесення оплати при виконанні певних богослужінь (Хрещення, Вінчання і т. д.) – все це у свідомості більшості людей входить у своєрідний дисонанс з їх особистим розумінням духовності: мовляв, Церква покликана вести душу у Царство Небесне, а не відволікатись на вирішення земних потреб, які пов’язані з грошима, не затьмарювати «чисту духовність» фінансови ми проблемами.
Корінь даної проблеми криється у розумінні самого терміну «духовність». Досить часто люди трактують це поняття у діапазоні від суб’єктивно створеного набору високоморальних якостей до абстрактних ідилій. Біблійна ж платформа його зовсім інша.
По-перше, духовність формується не на основі суб’єктивних уявлень – вона має своєю основою ставлення Бога до нас. А це відношення у суті своїй було матеріально-духовним: спочатку Бог сотворив матеріальні умови життя людини – від першоматерії до раю, потім створив матеріальну субстанцію – тіло людське і тільки після цього «вдихнув у лице його дихання життя, і став чоловік душею живою» (Буття 2.4).
По-друге, основне завдання людини у цих райських умовах було чітко матеріальним – обробляти і оберігати рай (Буття 2.15), плодитись, розмножатись, наповнювати землю і володіти нею (Буття 1.28).
По-третє, на основі цієї Богом даної матеріальної сфери людині було поставлено духовне завдання: самовизначитись у відповідності з волею Божою, одухотворити своє тіло і навколишнє матеріальне буття та через це одухотворення досягти найвищого і вічного блаженства. Біблія не дає нам інформації про жертвоприношення у раю – в цьому не було жодної потреби, тому що матеріальна сфера, якою володіла людина, повністю належала Своєму Творцю.
Гріхопадіння людини теж відбувалось не в області примарної «чистої духовності» – початок хибному самовизначенню без Бога людина поклала через простенький матеріальний акт споживання яблука.
Тільки після гріхопадіння та вигнання з раю Біблія подає опис першого жертвоприношення, заодно описує і його результат: Бог приймає дар Авеля і залишає безрезультатним дар Каїна. З якою ціллю було здійснене це жертвоприношення? Святі отці одноголосно стверджують: жертвоприношення Каїна і Авеля повинно було стати виразником ступеня їхньої духовної досконалості: відчувши хибність і неможливість самовизначення без Бога, вони усвідомлювали, що все, чим вони володіють, є даром Божим. І від цього дару вони повертали Богові найкращу частину як вираз намагання повернути втрачену духовну спорідненість з Богом. Причину неприйняття Богом жертвоприношення Каїна святі отці вбачають у тому, що він приніс в дар Богові не кращу, а гіршу частину своїх статків: «У душі жертводавця не було любові до Приймаючого жертву. І, оскільки він з презирством приніс жертву, Бог не прийняв її» (Єфрем Сірін. Тлумачення на книгу Буття. – Гл. 4.)
У наступних біблійних повіствуваннях будуть досить детально описані різні види жертвоприношень на різні випадки життя. Але всі вони виражають два основних принципи жертводавця:
– все, що у нас є, – це Божі дари, які в наші руки потрапляють тільки завдяки волі Божій – «Твоя бо суть вся и от Твоих дахом Тебе» (1 Пар. 29.14 – 16);
– жертва Богові найкращої частини – це вдячність Богові за Його любов, це вираз намагання повернути втрачену духовну спорідненість з Богом.
Тобто, пожертвування – це не засіб господарського спектру життя храму, це – виразник і показник духовного життя людини. Духовність трактується як преображення матеріальної і душевної сфери силою благодатних Божих дарів. І частину цього преображеного буття ми повертаємо Богові як вираз вищеозначених процесів.
Журнал "Православный взгляд"
Читайте также
Когда святые не могли простить друг друга: История трех учителей Церкви
Икона показывает их вместе, но жизнь развела врозь. О том, как дружба разбилась о церковную политику, а единство пришлось выдумывать через семьсот лет.
«Если останусь живым, уйду в Почаевскую лавру!»: история старца-подвижника
Он прошел Вторую мировую, пережил советские тюрьмы и гонения на Церковь, но не сломался. Воспоминания о схиархимандрите Сергии (Соломке) – легендарном экономе и молитвеннике.
Опьянение Богом: почему Исаак Сирин молился за демонов, не веря в вечный ад
Церковь вспоминает святого, чье богословие – это радикальный протест против сухих законов религии. О том, почему Бог не справедлив, а ад – это школа любви.
Что будет с христианством, когда оно перестанет быть оплотом цивилизации?
Западные демократии любят вспоминать о свободе вероисповедания… когда им выгодно. Когда нет – прекрасно дружат с гонителями христианства.
Скальпель и крест: Разговор с хирургом, выбравшим Бога в разгар террора
Ташкент, 1921 год. Профессор хирургии надевает рясу и идет в операционную. Я спрашиваю: зачем? Он отвечает, но не так, как я ожидал.
Бог, Который бежит навстречу
Мы иногда думаем о Боге как о строгом судье с папкой компромата. Но притча о блудном сыне ломает этот стереотип.