В Угринові купол із храму викинули на смітник. Що рейдери підготували храму в Грибовиці?

Горезвісний ремонт у захопленому Київським Патріархатом Свято-Хрестовоздвиженському храмі у волинському селі Угринів, здається, нарешті зацікавив тих, хто переймається збереженням пам’яток культури. Майже через рік після того, як самопроголошені «господарі» храму, – актив УПЦ КП та місцевий бізнесмен, – затіяли у споруді ремонтні роботи, результат їхньої бурхливої некерованої діяльності, принаймні, донесли до обласної влади. Зазначимо, дотепер громадськість мало цікавило, що відбувається в «удільному князівстві» на межі Луцького та Горохівського районів – чи не розбестила така безкарність тих, хто відверто спотворив старовинний храм?

«Спаплюжена церква», – так із гіркотою кажуть про «відремонтований» храм прихожани УПЦ у селі. Починаючи від захоплення Свято-Хрестовоздвиженського храму у вересні 2014 року, вони відвідують богослужіння у будинку священика, що Київський Патріархат також проголосив своєю власністю і з якого «церковні патріоти» тепер виселяють сім’ю з двома неповнолітніми синами. Що їм до правил збереження архітектурних пам’яток?

Напевне, угринівський храм – чи не єдина споруда, що зазнала таких знущань від загарбників. У переважній більшості випадків після захоплення нові «хазяї» не дуже переймаються утриманням споруди, а от у цьому селі одразу взялись «до роботи». Питання «навіщо?» швидше треба було би задати фаховим психоаналітикам, адже Свято-Хрестовоздвиженський храм був у цілком придатному стані: якраз перед захопленням священик устиг розрахуватись із художниками за новий настінний розпис. Якщо «терміновий» ремонт за панування тут Київського Патріархату розпочали тільки для того, щоб виставити попереднього священнослужителя, очільника громади УПЦ, злодієм та ще казна-ким, все, в принципі, стає зрозумілим. Щоправда, задоволення вийшло явно занадто дорогим: із храму зірвали дах та встановили позолочений купол.

Без сумніву, або спотворення споруди буде замовчуватись, або цей факт ретранслюється на вдячну публіку як чергова «перемога» церковних «патріотів». Тут варто, напевне, залучити до обговорення видатну медіа-експертку Лесю Ганжу: нещодавно одна з волинських парафій, у котрих церковні рейдери роздмухали міжконфесійні конфлікти та захопили храми УПЦ, мала честь приймати в себе провідну журналістку зі столиці.

Справа навіть не в тім, що у матеріалі про майновий конфлікт авторка чомусь не задіяла жодного правовстановлюючого папірця та поплутала, коли саме у цьому селі зареєстрували громаду УПЦ КП для рейдерської атаки на храм. У нашумілому аналітичному репортажі з красномовним заголовком «У Грибовиці не хочуть Москву» пані експертка, між іншим, процитувала висновок чергової комісії, залученої до вирішення конфлікту за споруду. Згідно з ним, заміна дверей на вході до храму, проведена з узгодженням зі спеціалістами, спотворила пам’ятку старовини… Що ж скаже досвідчена київська журналістка про зірваний дах та встановлений гламурний купол, при вигляді котрого в Угринові ледь не плачуть та хрестяться?

Ще цікавіше було би дізнатися, як спеціалістки з міжконфесійних конфліктів оцінили би те, що в іншому селі, на Тернопільщині, церковні патріоти цими днями не пропустили до сповіді у заблокованому храмі учасника АТО. Вочевидь, у таких випадках автори репортажів про «перемоги» Київського Патріархату бачать лише тих «атошників», яких рейдери використовують для захоплення чужих храмів, як це було у Грибовиці?

Утім, мусимо повернутись до волинських реалій. Співпало так, що настоятелями захоплених храмів УПЦ у Грибовиці й в Угринові були молоді священики, яких 17 років тому майже одночасно відправили у ці приходи, щоб загасити конфліктну ситуацію між громадою та священнослужителем. Отець Ростислав та отець Ігор навіть були однокурсниками у семінарії, а нині опинилися майже в ідентичних скрутних обставинах: їхні прихожани – надто законослухняні, тактовні та виховані, щоб протистояти рейдерам, а церковні хати вони, з тих же причин, не приватизували, хоча мали на це законне право. В обох парафіях богослужіння проводились українською. Отож, що спонукало селян, які раптово стали церковними «патріотами», на розкол та захоплення? Напевне, особистості священиків, яких тоді перевели з проблемних приходів, таки не були причиною проблеми?

Обидва настоятелі непогано господарювали у довірених їм храмах. Усі ремонтні роботи проводилися виключно з дозволу контролюючих структур, стан старовинних православних храмів та території навколо них, як свідчать фото, фінансові звіти та відео, був цілком достойним. Оскільки до грибовицького Свято-Покровського храму нові «хазяї» вдерлись, буквально, днями, результати їхньої інноваційної діяльності, поки що, оцінювати рано. А от долі угринівського храму, дійсно, не позаздриш.

У переддень Різдва 2016 року зірваний зі Свято-Хрестовоздвиженського храму дах із куполом буквально роздерли, розламали та викинули на смітник. У селі кажуть, деревину «господарі» пропонували одній із малозабезпечених селянок – для опалення будинку, однак та, звісно, відмовилась. Ініціатори встановлення нового патріотично-гламурного куполу розпускають чутки, нібито попередній священик «прогноїв» дах настільки, що лише вчасне втручання патріотів врятувало храм від катастрофи. Щоб спростувати це, кореспонденти Спілки православних журналістів заїхали на сільське кладовище, куди уламки дерев’яної конструкції завезли та поскладали разом зі сміттям, не пошкодувавши ані пам’яті померлих односельчан, ані образів святих та оздоблення куполу. Звісно, як ведеться, уламки старого куполу, що невідомо чим завинив, колись закопають у землю. Але питання «навіщо» лишається першим, яким задаються ті, хто ознайомлюється з ситуацією.

Важко зрозуміти, заради чого багатостраждальну будівлю спотворили псевдоцерковним гламуром. Однак навіть із фотоогляду зрозуміло – в Угринові згнив не храм…

Читайте также