"кишенькова соціологія"

          Відверто кажучи, вже втомлює ця "кишенькова соціологія". Будуються нові храми, збільшується кількість віруючих, відкриваються монастирі, помітно підвищується чисельність студентів духовних шкіл УПЦ, а от соцілогія, разом з біляцерковною філософією розповідають цілому світові, що в УПЦ впало число прихильників.
          Не смішіть курей своєю соціологією! Люди ще поки не засліпли, а інформаційні потоки з "зомбоящиків" ще не до кінця перетисли звилину у мозку, яка відповідає за аналітичне мислення. Особливо обдарованим рекомендую порахувати на пальцях кількість приходів УПЦ, для того, аби пересвідчитись остаточно в тому, що українська соціологія - МЕРТВА!
     П.С. Не зовсім розумію, що мається на увазі під терміном "прихильник". В УПЦ - віруючі. В усіх інших можливо і прихильники. Та бути прихильником, не означає бути віруючим. Все таки ці теміни варті розмежування.
      Для користі, псевдосоціологам варто було би походити кілька неділь на богослужіння до храмів різних конфесій в різних регіонах, щоби побачити справжню картину.

Ханукия в Украине: не традиция, а новая публичная реальность

В Украине ханукия исторически не была традицией, но сегодня ее все чаще устанавливают при участии властей

О двойных стандартах и избирательности церковных традиций

Уже не впервые украинское информационное пространство взрывается дискуссиями вокруг церковных обычаев. Особенно тогда, когда слова и дела духовных лидеров начинают расходиться.

Алогичность любви

Поступки истинной любви не поддаются логике: они следуют сердцу, жертвуют собой и отражают евангельскую сущность Христа.

Справедливость не по ярлыкам

В Украине все чаще вместо доказательств используют ярлыки. Одних клеймят за принадлежность, другим прощают предательство. Когда закон становится избирательным, справедливость превращается в инструмент давления, а не защиты.

В СВОРОВАННОМ ХРАМЕ В РАЙ НЕ ПОПАДЕШЬ

Эта фраза — не риторика, а нравственное утверждение: невозможно искать спасение там, где попраны заповеди. Слова «В сворованном храме в рай не попадёшь» напоминают, что святыня не может быть присвоена силой, ведь то, что освящено молитвой и любовью, не принадлежит человеку, а Богу.

Когда святыню превратили в пепел

Храм взорвали, чтобы стереть следы грабежа. Немцы знали время подрыва — и сняли всё на плёнку. Через десятилетия хроника всплыла вновь — чтобы сказать правду за тех, кого пытались заставить молчать.