Война вокруг вопроса

   В комментариях опять развернулась война вокруг вопроса, так скажем, возможностей и форматов воссоединения нашей Церкви с Киевским патриархатом.
    Меня лично поразил аргумент, что раскол имеет исключительно политическую, а не догматическую основу.
    Не дерзаю брать на себя право возражать соответствующим комментариям. И прибегаю к гораздо более авторитетному мнению многим известного сейчас человека:).

1) Існує ще одне базове питання, пов’язане з терміном канонічності-неканонічності. Дуже часто, виправдовуючи себе, розкольники говорять про те, що автокефалія Руської Православної Церкви не визнавалась зі сторони Матері-Церкви Константинопольської півтораста років. Говорять також про те, що автокефальність більшості існуючих сьогодні Помісних Церков певний час не визнавалась з тієї чи іншої причини зі сторони їх кіріархальної церкви або інших Помісних Православних Церков. Так, дійсно, це факти історичні, які мали місце. Причиною цього є те, що в Православному світі не опрацьовано єдиний загальноприйнятий принцип проголошення автономії чи автокефалії. Наголошуючи на цьому, розкольники, однак, замовчують той факт, що Помісні Православні Церкви, які не визнавались зі сторони Матері-Церкви певний час в якості автокефальних, майже завжди перебували в євхаристичному і молитовному спілкуванні з рештою православного світу, а нерідко і з самою Матір’ю-Церквою. Замовчується і те, що самопроголошувана та чи інша автокефалія проголошувалась Церковною Повнотою — одностайно єпископатом, духовенством, монашествуючими та мирянами, а не окремими особами.
    Проголошуючи автокефалію, релігійна спільнота повинна бути у змозі підтримувати канонічний устрій новопроголошеної Помісної Церкви — підтримувати її благодатне апостольське преємство від Христа Спасителя, збільшуючи при потребі єпископську ієрархію. Тобто вона повинна мати як мінімум 4 необхідних (згідно з Апостольським правилом) для нової єпископської хіротонії канонічних, не перебуваючих поза штатом, під церковним судом або забороною, незаплямованих морально, а також, згідно зі священними канонами, реально керуючих реальними єпархіями єпископів з реальними і одностайними у цьому питанні кліриками та мирянами.
Що ж ми маємо у випадку з “автокефаліями” українських розкольників?
    Як відомо, у проголошені “автокефалії” Української Православної Церкви у 1989 році взяла участь навіть не єпархія і не єпископ, а один протоієрей Дмитро Ярема — настоятель одного — Петропавлівського храму Львова. Хто “умножив” ієрархію цієї “церкви” і очолив її? — Позаштатний єпископ РПЦ, без права звершувати священнодійства, в сукупності з позбавленим сану, колишнім тульським дияконом Вікентієм Чекаліним. Пізніше, іронізуючи, Боднарчук говорив, що вони з Чекаліним “шутя “висвятили” єпископів для “забитих сіл”.
Що ж стосується “автокефалії” Денисенка, то він її взагалі не проголошував! А лише, вже позбавлений сану, увійшов до того угрупування, яке було проголошене Яремою, “висвячене” Боднарчуком, досвячене Мстиславом Скрипником, та пересвячене врешті-решт ним самим — до так званої УАПЦ.

2) По-перше, оскільки на підставі уже вищенаведених священних канонів, “ієрархи” цих угрупувань позбавлені благодаті священства, тобто священного сану, а ті, що “рукопокладені” ними і взагалі його ніколи не мали, то всі чинопослідування “священнодій”, які ними звершуються, є недійсними і представляють собою лише форму, не наповнену змістом. Таким чином, замість Таїнства Хрещення, яке вводить нас в Церкву, відбувається купання, замість Спасительних Таїн Тіла і Крові Христових, які єднають нас з Богом та роблять причасниками вічного життя, ошуканим людям подаються лише вино і хліб. Замість подання через Таїнство Миропомазання всеукріпляючої Благодаті Духа Святого, відбувається лише помазання пахучим маслом. Замість законного шлюбу молоді люди ведуться розкольницькою “ієрархією” до неосвяченого Церквою співжиття. Залишаються без церковного погребіння та заупокійної молитви померлі.
    Розуміє це в своїй більшості і розкольницьке духовенство, однак не завжди сміливо говорить про це своїй пастві. Непоодинокими є випадки, коли Таїнства, що стосуються них самих, а також рідних та близьких, вони приймають подалі від місця свого служіння в канонічній Українській Православній Церкві під виглядом звичайних мирян.

Читайте также