Вчора наша група повернулася з паломництва Святою Землею

    Вчора наша група повернулася з паломництва Святою Землею. Поки я була там — намагалася сфокусувати всю увагу на головному і особливо на те, що відбувається негативного навкола не дивитися. Але тепер все те, на що не вдалося закрити зовсім очі, потребує уваги. Рідна Україна вимагає включитися в процес протистояння і я молю Бога, щоб тільки словесного.
    Щодо різних релігійних ініціатив наших депутатів, зокрема законопроекту 4128, який нардепи намагатимуться прийняти сьогодні, хочеться звернути увагу здравомислячих людей на таке.
В Ізраїлі ми перетиналися в святих місцях зі співвітчизниками з інших релігійних організацій. Так, було там багато греко-католиків, групи з паломниками із «київського патріархату».
    Було нав’язливе відчуття, що вони, особливо останні, намагалися довести всьому світові як вони люблять свою країну – жовто-блакитні квіточки, націоналістичні гасла на прапорах, пісні, гімни в храмах…
    А ще було неприємне відчуття, що ці люди кидають виклик Богові, диктують Йому свої вимоги: «Вимагаємо! а не просимо!» кричав їхній вигляд часто.
    В один з днів ми піднялися з молитвою в повній тиші на Гору Спокуси Господа, на вході в монастир ми зустріли войовничого вигляду хлопців з плакатом «Україна – перемога або смерть», які чомусь стояли перед входом і зустрічали всіх паломників. Можливо, просто фотографувалися. Серце стиснулося від болю. Боляче стало від того, що земляки за своєю ненавистю втрачали можливість за можливістю – молитви за свою землю. «Господи, помилуй нас грішних!» привело б до вічної перемоги нас всіх набагато швидше. Господи, помилуй нас нерозумних!
     Пізніше в грецькому монастирі нас ледь не затримали на догляд поліцією. Справа в тому, що разом з нами були представники «УПЦ КП». Їх впізнали наші священики і встали перед дилемою. Адже розкольницький пастир там звершував молебень, паломники подавали записки. Питання встало – поставити до відома місцевих монахів чи ні. Вирішили нічого не казати. Але, коли ми сіли в автобус нам повідомили, щоб всі лишалися на місцях, на під’їзді поліція, всіх перевірять на предмет крадіжки. В них зі стіни пропав портрет з автографом Святішого Патріарха Кирила, який місцевим ченцям був надзвичайно дорогий, за їхніми ж словами. Нас відпустили швидко, дізнавшись, що ми з канонічної Церкви. Грецький священик розсудив так - наші люди цього зробити не могли. А от групу «УПЦ КП» лишили до приїзду поліції. Ми не знаємо чим все закінчилося.
    І от тепер, повернувшись в Україну, перше з чим ми зіштовхнулися – з тим, що наші можновладці намагаються дати в руки тих людей, які не зовсім розуміють що таке Свята Церква, що таке молитва, що таке елементарна порядність, вони намагаються в руки таких зірви-голов дати страшну зброю. Від якої, я впевнена, самі ці люди і постраждають.
    А нашим людям не страшні гоніння. Великий Хресний хід, наше паломництво на Святу Землю і молитва на Гробі Господньому за мир, за всіх, за нашу бідну державу… Я тепер це точно знаю з нами Бог!

Читайте также