Чому Автокефалія - це складно

    Пам'ятаєте тезу - "Незалежній державі - незалежну Церкву"? Особливо її люблять використовувати в невизнаних світом релігійних організаціях, коли в них не залишається адекватних аргументів для пояснення власного буття. Теза ця, хоча і викривлена в своїй суті, однак має під собою підґрунтя... навіть в церковних правилах. Та чи виправдовує вона прагнення бездумного і термінового здобуття автокефалії для українського Православ'я?
   Перше, що заважає українській автокефалії - РОЗКОЛ. І допоки розкол не буде подолано, автокефалія Правосавної Церкви в Україні неможлива. Звідси виникає питання - чому не долається розкол? Відповідь лежить на поверхні, і, здається, для багатьох є простою і очевидною. Її коріння в амбіціях окремих людей, які остаточно заполітизували свою діяльність, затягуючи у цей бруд і тих, хто навколо. Незгода з канонічним порядком, яка всеціло огорнула цей процес, є також не мало важливим фактором в лікуванні розколу.
    Тепер, що стосується вище наведеної тези. На практиці вона не відповідає дійсності, а те, що зветься "імперськими амбіціями РПЦ", виходить, притаманне й іншим Помісним Церквам, в тому числі - Константинопольському патріархату. Зокрема, в лоні Останньої знаходиться чимало Церков, які існують на території інших незалежних держав, однак не є автокефальними. Наприклад, чи є Сполучені Штати незалежною державою? Так. А чи є в США незалежна Праовславна Церква? Ні.
   Тоді, стоїть питання - чому ж Константинопольський патріархат, на який так активно посилаються представники українських неканонічних релігійних спільнот, не дасть автокефалії своїй Американській архієпископії в США? Думаєте, там недостатньо парафій? Ні. В рази більше, ніж в самого Константинопольського патріархату на території Туреччини.
    Крім цього, Константинопольський патріархат чомусь не дає автокефалії Естонській Апостольській Праволсавній Церкві та Фінляндській Православній Церкві. І це, незважаючи на той факт, що ці Церкви знаходяться на територіях незалежних держав. Подібна практика є не актуальною і для інших Помісних Церков. Той же Олександрійський патріархат опікується усім Африканським континентом, де є чимало незалежних держав. І там немає Танзанійської Автокефальної Церкви, Ефіопської Автокефальної Церкви чи чогось в тому роді.
   Про причини, які спонукають Помісні Церкви не давати автокефалії своїм юрисдикціям в інших державах, варто говорити окремо. Що стосується України, то ми могли б її отримати вже давно, якби, знову таки, не розкол і не махрова політизація цього питання.
   Тому, алгоритм дій мав би бути приблизно наступним: відмовитись від усіх претензій одне до одного, почавши адекватний діалог; подолати розкол на основі канонічного права; просити згоди на автокефалію в усієї повноти Православ'я. Але це не рік і не п'ять. На те, аби досягнути позитивного результату, потрібні десятиліття, а ми ще навіть не починали.

Читайте также