Дума про автокефалiю

Вот, о чем я думаю, дорогой Facebook. И не только сегодня.

ДУМА ПРО АВТОКЕФАЛІЮ

В одній країні
(Ні, не в Україні)
Як тільки зацвіли
Конвалії,
Начальство каже:
– Хочеться мені
Автокефалії.
Про це я мрію
Вже давно,
Роками виглядаю
У вікно,
І сильно мріє
Мій народ,
Хоч він того не зна,
Бо десь пішов
Сапать город.
І так, ви знаєте,
Ота автокефалія
Зайшла у мозок
Тим панам,
Що варто було випити
Сто грам,
Одразу десь на березі,
В Анталії,
Надвечір, взувшись
У сандалії,
Начальство бігало
Вздовж моря
І завивало, наче з горя:
– Де ти, голубонько?!
Прилинь, автокефаліє!

І вийшло так,
Що ті страждання і ридання
Кудись дійшли.
І в день, як одцвіла
Конвалія остання,
В столиці, прямо з-під землі,
З’явився ніби храм
З портретом на воротах
(Ніби Трамп).
Начальство вибігло
Із вдячними сльозами,
Вклонилося й пита
У того, тіпа, храму:
– Автокефаліє, це ти,
Жадана, дорога?!
А з-за воріт
Чийсь голос відповів:
– Ага.

Ну, звісно, радість!
Слава! Нова ера!
(Пани були колись
У піонерах,
І дай їм хоч коругву,
Хоч ікону,
Ведуть себе неначе
Збір загону).
Але були і факти
Більш печальні.
У церкві тій автокефальній,
Що раптом виникла в столиці,
Як шепотіли очевидці,
Хтось невідомий
Прожива.
І взагалі, навкруг
Такі дива,
І явища такі неоднозначні,
Що муторно на службі,
Навіть лячно!
Ну, хоч бери,
І зовсім не приходь.
А головне, живе там
Не Господь!

Так! Так!
Якийсь таємний пан
Роздмухує усюди
Фіміам.
І дивиться то весело,
То грізно.
І очі в того пана різні,
Одне червоне,
Друге чорне,
І причащає, нібито, народ
Попкорном!

Довідавшись про це,
Місцевая еліта,
Убрана в галстуки,
Твереза і умита,
Прийшла для перевірки
Якось зранку.
А їм назустріч вийшов
Наглий пан той
(На ліву ногу
Він трохи шкутельга):
– Привіт, еліто дорога!
Чом невеселі?
Чом з обличчя кислі?
Хотілося помісну –
Це помісна!
Хотілося єдину –
Це єдина!
А ну, падлюки,
Швидко на коліна!
Тут, звісно,
Хлопці всі упали,
До панових копит припали,
Лише губами плямкнули:
– Невже?
А дядько той ірже,
Тремтить еліта…
Коротше, з отих пір
«Питання церкви»
Там було закрите.

Справедливость не по ярлыкам

В Украине все чаще вместо доказательств используют ярлыки. Одних клеймят за принадлежность, другим прощают предательство. Когда закон становится избирательным, справедливость превращается в инструмент давления, а не защиты.

В СВОРОВАННОМ ХРАМЕ В РАЙ НЕ ПОПАДЕШЬ

Эта фраза — не риторика, а нравственное утверждение: невозможно искать спасение там, где попраны заповеди. Слова «В сворованном храме в рай не попадёшь» напоминают, что святыня не может быть присвоена силой, ведь то, что освящено молитвой и любовью, не принадлежит человеку, а Богу.

Когда святыню превратили в пепел

Храм взорвали, чтобы стереть следы грабежа. Немцы знали время подрыва — и сняли всё на плёнку. Через десятилетия хроника всплыла вновь — чтобы сказать правду за тех, кого пытались заставить молчать.

От молитвы к менеджменту: в Лавре – новые «образовательные программы»

Пока в Лавре ищут «сакральное сердце Украины», древняя святыня превращается в площадку экспериментов: теперь здесь предлагают «уникальные» курсы по маркетингу.

Быть собой, когда все сошли с ума: сила совести и веры

Мы живем в мире, где зло называют добром, а ложь — правдой. Те, кто потеряли совесть, пытаются учить нас морали. Но даже когда мир вокруг сводит правду к безумию, важно не предавать Бога, свою совесть и человечность. Потому что истина — не там, где большинство, а там, где правда и Бог.

Рождество без каникул

Школьные каникулы в Ровно завершатся именно на праздник Рождества по Юлианскому календарю. Для многих семей это означает возвращение к учебе вместо совместного празднования важного духовного праздника.