Франція втратила велику частину себе самої

Пожар в Соборе Парижской Богоматери

Це не мої слова... Це один з чисельних коментарів у франкомовному інтернет-сегменті, увагу якого прикуто до найтрагічнішої події для усієї Франції за останні кілька десятиліть. Мене запитували, чи не вбачаю я у цьому якогось знаку. Не знаю, як щодо знаків, однак можу з впевненістю сказати, що після катастрофічної пожежі Собору Паризької Богоматері, Франція втратила велику частину себе самої.

Як би там не було, але у своєму світоглядному сприйнятті кожна країна для нас асоціюється з чимось, з якимось певним об'єктом нерухомості/пам'яткою архітектури, іноді - визначними людьми. Англія - це Стоунхендж і Біг-Бен. Німеччина - Бундестаг. США - статуя свободи. Росія - Красна площа. Китай - Велика стіна. Україна - Києво-Печерська лавра. Що ж до Франції, то майже завжди це був Собор Паризької Богоматері. А тепер Франція - майже безлика. Тепер державу франків майже нічого не пов'язує з її славетним християнським минулим.

Що характерно, - самі французи, судячи з коментарів простих парижан (і не тільки), наче б то і почали щось розуміти. «Відмінна пляма під нову Бурж Халифу аль-Араб звільняється». «Мечеть Паризької Богоматері». «Собор, на який сучасна Франція не заслуговує». Переважна більшість коментуючих сходяться у думках, щодо того, що ця подія є покаранням за мультикультуралізм, який допустили французькі політики. Інші ж, в серцях яких залишилось хоч щось, пов'язане з вірою, кажуть, що Господь таким чином хоче звернути увагу французів на їхнє відступництво від віри.

Може воно і так. Можливо тут, як у Євангельській притчі про таланти, де сказано, що «Кожному, хто має, додасться ще. А в того, який не має нічого, відніметься й те незначне, що він має». Хто у Франції зараз має? Саме ті, кого у країні тепер більше, ніж самих французів. Ті, кому за чотири роки, згідно нової державної програми, мали передати 52 християнських храми. А у кого віднімається і те незначне, що він має? У самих французів. Як би там не було, - зараз на площі під димлячими рештками собору люди моляться, співають духовні гімни. Хто зна... Можливо саме ця подія стане духовним відродженням Франції. Зрештою, було би великою дурістю, не звернути увагу на цю подію саме у подібному ключі. Нічого не трапляється просто так. А Господь іноді кличе до покаяння саме через такі грандіозні втрати.

Справедливость не по ярлыкам

В Украине все чаще вместо доказательств используют ярлыки. Одних клеймят за принадлежность, другим прощают предательство. Когда закон становится избирательным, справедливость превращается в инструмент давления, а не защиты.

В СВОРОВАННОМ ХРАМЕ В РАЙ НЕ ПОПАДЕШЬ

Эта фраза — не риторика, а нравственное утверждение: невозможно искать спасение там, где попраны заповеди. Слова «В сворованном храме в рай не попадёшь» напоминают, что святыня не может быть присвоена силой, ведь то, что освящено молитвой и любовью, не принадлежит человеку, а Богу.

Когда святыню превратили в пепел

Храм взорвали, чтобы стереть следы грабежа. Немцы знали время подрыва — и сняли всё на плёнку. Через десятилетия хроника всплыла вновь — чтобы сказать правду за тех, кого пытались заставить молчать.

От молитвы к менеджменту: в Лавре – новые «образовательные программы»

Пока в Лавре ищут «сакральное сердце Украины», древняя святыня превращается в площадку экспериментов: теперь здесь предлагают «уникальные» курсы по маркетингу.

Быть собой, когда все сошли с ума: сила совести и веры

Мы живем в мире, где зло называют добром, а ложь — правдой. Те, кто потеряли совесть, пытаются учить нас морали. Но даже когда мир вокруг сводит правду к безумию, важно не предавать Бога, свою совесть и человечность. Потому что истина — не там, где большинство, а там, где правда и Бог.

Рождество без каникул

Школьные каникулы в Ровно завершатся именно на праздник Рождества по Юлианскому календарю. Для многих семей это означает возвращение к учебе вместо совместного празднования важного духовного праздника.