Як священик разом з вірянами створили перший храм «своїми руками»
Храм в селе Жидычин
(ФОТО ПЕРЕГЛЯДАТИ ОБОВ'ЯЗКОВО)
Хочу вам розповісти дещо життєстверджуюче. Якщо пригадуєте, - кілька місяців тому, після тривалого підбурювання збоку насельників монастиря УПЦ КП у Жидичині, агресивно налаштованими людьми було захоплено місцевий Свято-Миколаївський храм УПЦ. Події того дня шокували багатьох людей, навіть за межами України. Відеоряд з діями прихильників УПЦ КП/ПЦУ у Жидичині отримали та переглянули навіть представники Помісних Православних Церков.
Повертати храм таким же чином, як його було вкрадено, не було ні наміру, ні бажання. Попри те, якось потрібно було жити далі. Громада УПЦ села Жидичин почала молитись у будинку священика, який тепер у них теж хочуть відібрати. Незважаючи на той тиск, який постійно чинився на цих сміливих людей, вони зберігали свою віру, і, що цікаво, їх ставало дедалі більше. Виникла потреба щось робити зі збільшенням простору. І вони зробили.
За тиждень до Великодня священик разом з вірянами створили перший храм «своїми руками». Чому кажу, що перший? Бо вірю у те, що їх чекає ще більш капітальне будівництво. Таким чином, Святу Пасху віруючі УПЦ села Жидичин зустрічали у майже типовій церковці, яка, судячи з фото також не вмістила всіх охочих, оскільки чимало людей стояло за межами приміщення.
Дивлячись на цей випадок, я спостерігаю наступний феномен - люди, попри те, що в їхніх населених пунктах стоять величезні типові храми, йдуть молитись у будинки, гаражі, намети та інші пристосовані для цього приміщення. Чому так? Вочевидь тому, що для них «змінити Церкву», це не так само, як сходити в магазин. А ще тому, що вони не знають, чому можуть навчитись у тих, хто місяць-два тому різали замки на дверях в храм, били людей та плювали в обличчя своїм же односельцям.
До слова потрібно сказати, що з усіх релігійних громад Волинської єпархії УПЦ, які постраждали від дій духовенства та прихилньиків УПЦ КП/ПЦУ, церковне життя збережено в 40-ка населених пунктах. І в кожному з них, як і в Жидичині, попри зняття з реєстрації, попри тиск та погрози, віруючі люди рішуче налаштовані йти далі, не зважаючи ні на що.
Христос Воскрес!
Читайте также
Когда никто не причащается
За 3,5 года эмиграции мы побывали в 12 странах. И везде стиарались участвовать в местной литургической жизни и причащаться
Глубинные причины военых неудач
То, что Залужному наконец разрешили высказаться о делах прошедших дней, я считаю хорошим знаком. Просроченного гаранта понемногу поджимают и дают вполне понятные намёки, даже англичане. И это лишь малая часть того, что сейчас можно рассказать о глобальных военных промахах правящей команды.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Рождество или день программиста: о вере, выборе и ответственности
7 января для многих — не просто дата в календаре, а вопрос веры и личного выбора. Попытка придать этому дню новый смысл заставляет задуматься, без чего человеку действительно трудно жить.
Ханукия в Украине: не традиция, а новая публичная реальность
В Украине ханукия исторически не была традицией, но сегодня ее все чаще устанавливают при участии властей
О двойных стандартах и избирательности церковных традиций
Уже не впервые украинское информационное пространство взрывается дискуссиями вокруг церковных обычаев. Особенно тогда, когда слова и дела духовных лидеров начинают расходиться.