У центрі Стамбула стоїть в занедбаному стані Іллінський храм

Ильинский храм в Стамбуле. Фото: Face
Президент Зеленський відвідує Стамбул… У центрі Києва збудують нову мечеть на кошти Туреччини… А у центрі Стамбула стоїть в занедбаному стані Іллінський храм, колись збудований на пожертви українців… Так виглядає нині в Стамбулі храм Афонського подвір’я Іллінського скиту, заснованого великим українцем прп. Паїсієм Величковським. Тривалий час Іллінський скит іменувався «малоросійським», оскільки там переважно проживали вихідці з українських земель.
Іллінський храм при подвір’ї у Стамбулі збудував в ХІХ ст. уродженець Київської губернії прп. Гавриїл Афонський і Одеський чудотворець, ігумен Іллінського скиту. Після подій 1917 р. у приміщеннях Іллінського подвір’я у Стамбулі до початку 1920 р. розміщувалося кілька тисяч біженців, які втекли від більшовиків з України і Криму. У 1930 – 50-ті рр. тут настоятелем служив архімандрит Серафим (Палайда, 1895 - 1955), уродженець села Сулимів з під Жовкви на Львівщині. Нині храм не діє, закритий, в занедбаному й жалюгідному стані... (( Досліджуючи нашу вітчизняну афонську спадщину, з трудом мені вдалося попасти у цей храм і сфотографувати його зсередини.
На жаль, нині нікому немає жодного інтересу до цієї святині наших предків... ((( Хоча під час візиту Президента до Стамбула варто було б відвідати і це місце... Принаймні, корисно було б залучати фахівців у якості консультантів...
Читайте также
Кто спасется?
Храм воспринимался, как святыня, если находился у хуту, и становился «обителью скверны», если там укрывались тутси. Разрушение церквей, где укрывались беженцы, воспринималось как уничтожение Содома и Гоморры.
Про провокацію проти Митрополита Онуфрія у Хмельницькому
Молоді люди, замість проявити себе у захисті своєї землі на передовій (де несуть службу і гинуть віряни УПЦ), обливають хрест — святиню християнського світу — свинячою кров’ю.
В одну мить ми стаємо "московськими попами". "агентами кремля", "ворогами"
Знаходиться сто "законних" приводів засудити, вислати в московію, вигнати з рідної землі, з рідного храму...
Про вишиванку — без пафосу, але з любов’ю
Я люблю вишиванку. Не тому, що так треба. Не заради фото у стрічці. А тому що вона — частина мого життя, мого роду, мого серця.