УПЦ КП ні де-юре, ні де-факто не може бути ліквідовано

Филарет Денисенко и Епифаний Думенко на Объединительном "соборе" . Фото: СПЖ

Віднедавна почав спостерігати за тим, як швидко встановлюється Божа справедливість у світі, де для людської вже не лишилось місця. Через більш як півроку після утворення ПЦУ, яке сталось в часі так званого об'єднавчого собору 15 грудня 2018 року, відбулось дуже багато знакових для цієї структури подій.

Одна з таких – розкол, який очолив той, хто став першопричиною усіх негативних перипетій в українському Православ'ї у пострадянський період. Вийшло так, що Філарет, який, здавалося б більше за всіх вболівав за визнання, тепер, після отримання Томосу та легалізації збоку К-пльського патріархату, називає його нелегітимним. Більше того, Денисенко з частиною свого єпископату, духовенства і мирян вийшли з ПЦУ, заявивши про те, що повертаються в УПЦ КП. І ось тут почалось найцікавіше.

Після створення ПЦУ було заявлено, що УПЦ КП більше не існує. Мінкульт, який того часу був цілковито підконтрольний адміністрації президента України, навіть видав відповідний документ, в якому зазначив, що юр. особу «Київський Патріархат Української Православної Церкви» ліквідовано на підставі рішення собору цієї конфесії. Чиновники порахували, що те зібрання, яке відбулось 15 грудня 2018 року у Софії Київській, було в праві ліквідовувати УАПЦ та УПЦ КП. В УАПЦ з цим погодились. А от в УПЦ КП, яку реанімував Філарет після свого демаршу, заявили, що з цим рішенням не згідні і будуть оскаржувати його в суді. На подібні заяви чиновники Мінкульту та основні функціонери ПЦУ хором відповіли, що їм «шкода старого діда» і т.п..

Не те, щоб я виступав лобістом УПЦ КП, проте сама ситуація мене зацікавила з того боку, що Статут «Київського патріархату», як установчий документ, є майже повністю схожим зі Статутом УПЦ. Проаналізувавши окремі пункти цього документу, я прийшов до висновку, що ліквідація УПЦ КП таки не відбулась. І це важливо з тієї точки зору, що якщо їм вдасться це довести, тоді постане питання про юридичну правомочність створення такої юр.особи, як «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», яку нібито було утворено на основі УПЦ КП в тому числі. Перейдемо до найцікавішого.

Отже, відповідно до Статуту УПЦ КП, найвищим органом правління УПЦ КП є Помісний собор УПЦ КП. Про це йдеться у Р.2.П.1 Статуту УПЦ КП. Р.2 П.2 Статуту УПЦ КП говорить про те, що «Собор скликається Патріархом Київським і всієї Руси-України, а в разі його смерті – Місцеблюстителем». І тут – перша ремарка. Якщо я все правильно пам'ятаю, то «об'єднавчий собор» 15 грудня 2018 року скликав хто завгодно, тільки не «Патріарх Київський і всієї Руси-України».

Ремарка друга. У «соборі» брали участь представники УАПЦ та УПЦ. Ось, що ми читаємо про особливості проведення помісного собору в Статуті УПЦ КП? Р.2 П.3: «Помісний Собор складається з єпархіальних та вікарних архиєреїв (за своїм положенням), представників кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян, а також Вищої Церковної Ради.» Р.2 П.4: «Процедура виборів на Помісний Собор делегатів від кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян та їх кількість встановлюється Святійшим Патріархом та Священним Синодом». Що маємо насправді? Попри пункт третій, у «соборі» взяли участь представники інших конфесій та юридичних осіб. Попри пункт четвертий, було не дотримано процедуру виборів делегатів на собор.

Ремарка третя. Згідно Р.2.П.6 Статуту УПЦ КП: «Головою Помісного Собору є Патріарх Київський і всієї Руси-України, за відсутності Патріарха – Місцеблюститель Патріаршого Престолу». Хто ж очолював цей «собор»? По ідеї, його мав очолювати Філарет. Однак, по факту, у президії головували Петро Порошенко та митрополит К-пльського патріархату – Еммануїл. Тут же, на допомогу приходить Р.2 П.12 Статуту УПЦ КП, який каже: "До президії Собору входять за посадою Святійший Патріарх (Місцеблюститель) – Голова президії, постійні члени Священного Синоду, за обранням – один священик і один мирянин. Президія керує засіданнями Собору». Цей пункт також було порушено. Філарет фактично не керував президією.

Ремарка четверта. Що стосується участі у «соборі» представників інших конфесій та юридичних осіб, то на цей рахунок у Статуті УПЦ КП теж є нагадування. Р.2 П.19: "У засіданнях Собору, крім делегатів, можуть брати участь запрошені богослови, спеціалісти, спостерігачі та гості. Ступінь їхньої участі визначається регламентом, але в будь-якому випадку вони не мають права брати участь у голосуванні. Пропозиції щодо проведення закритих засідань виносяться на розгляд Собору Соборною Радою".

Виходячи з вище наведеного, приходимо до висновку, що УПЦ КП ні де-юре, ні де-факто не може бути ліквідовано. Хай би що говорив Філарет до цього, – процедуру скликання та проведення помісного собору УПЦ КП дотримано не було. З відкликанням Філаретом свого мандату у створенні ПЦУ, зібрання 15 грудня 2018 року можна назвати конференцією неканонічних релігійних формувань, очолювану головою держави та запрошеним представником К-пльського патріархату. Жодних юридичних наслідків для УПЦ КП та УАПЦ цей «собор» не ніс і нести не може. Відтак – УПЦ КП дійсно ніхто не ліквідовував. Думаю, якщо українське правосуддя позбавиться ангажованості, то ці аспекти стануть очевидними. А, розбираючись у цьому питанні, можна буде вийти й на інші, набагато цікавіші нюанси.

Читайте также