Сретение – свет в конце туннеля

Туннель. Фото: Facebook.com Вениамин Погребной

Мы уже так привыкли ценить предметы, забывая о неоспоримом на поверку выводе гуманитарных наук: «Самая большая ценность в жизни любого человека – коммуникация». И если мы и сможем сократить наш круг знакомых людей, то когда то он дойдет до критического минимума и без этих 5-6 человек мы уже перестанем быть собой; мы будем сражаться за то, чтобы они были в нашей жизни непременно. Как правило каждого из этих дорогих людей мы узнаем при первой «Встрече». Серен Кьеркегор писал, что нет ничего прекраснее этих первых дней знакомства, когда вы открываете друг друга. Но для того, чтобы возникло чувство, Мориак утверждал, что встретиться должны две «слабости»… сегодня это немощный старик и беззащитный Младенец.

Мария с Иосифом в те построждественские дни, не успев внести свои данные в римскую перепись, поспешили в Храм для исполнения закона. Дело в том, что каждая женщина, родившая мальчика, должна была через 40 дней очиститься путем принесения жертвы. Но вот незадача – пытливые юные умы семинаристов сразу же задали вопрос: «А зачем Ей очищение, если Она зачала и родила Иисуса сверхестественным путем, без боли?!». Помните совсем недавно я вам говорил, что евангелие полно динамики, а не статики. Вроде Христос и воплотился, и родился, но нужно было совершеннолетнее богоявление (крещение от Иоанна), когда взрослый Иисус подтвердит, что после непосредственного знакомства с вредными людьми (соседями, родственниками, одноклассниками, чиновниками), Он всё же рассудил и утвердился в мысли проповедовать им, учить их, умереть за них. Вот такая же динамика была и в жизни Марии. Важно было согласиться при благовещении стать матерью Божьего Сына, родить Его, но эта последовательность действий и самоидентификация себя «Кем-то» могла потенциально изменить Богородицу не в лучшую сторону. И жертва очищения стала лакмусовой проверкой подлинного смирения и послушания - не изменилась ли Она, когда стала Матерью Божьего Сына, не возгордилась ли? Она прошла этот тест. Без лишних разговоров и выяснений смысла она пошла приносить бесполезную по сути, но полезную для Её смиренной души жертву.

Интересно, что Иисус был первенцем Марии и должен был по правилам Моисея быть выкупленным за серебро. Израилю было запрещено приносить в жертву людей, что практиковались у большинства окружавших их ханаанских народов, как и народов Австралии, Африки, частично Азии, обеих Америк. Поскольку жизнь человека и жизнь животного - абсолютно несоизмеримые ценности. Человек - образ Самого Бога, животное - нет. Это у языческих племен одни объявляли себя потомками волков, другие - львов, третьи - лошадей. Помните у индейцев Фенимора Купера? Но чтобы человек чувствовал ответственность и его сердце научилось благодарить за дар рождать-творить не кого-то, а подобных себе людей-богов, Бог постановил выкупать у Него своих первых детей. На практике это осуществлялось путем выкупа в несколько десятков грамм серебра, который должно было уплатить в казну храма. А на эти пожертвования существовали служившие при иерусалимском храме всем своим родом (коленом) левиты-священники. То есть все рождавшиеся дети в священническом роде становились заместительной жертвой за первенцев из других родов. Так вот что важно, в Евангелиях ничего четко не говорится об этом выкупе Марией с Иосифом своего первенца за серебро… То есть Иисус еще тогда, как не страшно это звучит, был «приговорен» стать первой и единственной законной живой человеческой жертвой, при чем жертвой не обусловленной, а жертвой добровольной. Это феноменально для древнееврейской религиозной культуры.

И вот Мария с Иосифом входят в Храм. А тут их Сына ждал человек. Человеку по Преданию было 270 лет. Представляю как сейчас в храме, где-то в притворе, редко приходящий в церковь человек думает или шепчет пришедшему с ним: «Во батя врёт своим непросвещенным прихожанам! Мы то – читатели (около) ученных групп в соцсетях, знаем, что столько не живут…». Но если верить годам Адама, Ноя и других людей древности, то и не столько жили.

А как живут и оценивают себя и будущее стареющие люди? Мне 44, но я с каждый полугодием замечаю ухудшение памяти, появляющиеся боли в разных уголках организма, невозможность наслаждаться любимыми гастрономическими блюдами. И посматриваю в своё земное будущее без особого физического энтузиазма. Но у меня есть Христос и я знаю, что впереди Вечность с Ним! Человек же не знающий Бога, боится старости, страшится болезней, цепенеет от осознания предстоящей смерти. Молодость кажется ему единственным временем, когда можно быть счастливым, наслаждаться всеми радостями земного бытия. А в ветхозаветное древнее время полноценного знания об активной и сознательной жизни после смерти не было. Все стареющие люди переживали увеличивающийся возраст как неминуемый ужас. И тут… этот жизнерадостный 270-тилетний старичок Симеон. Думаю, что своим динамизмом он ошарашивал многих наблюдавших за ним. Почему? Так каждый старый человек Израиля позавидовал бы такому «свету в конце туннеля» или на горизонте, какой был обещан Симеону – «ты не умрешь, пока не увидишь Спасителя Мира». Мы к старости печалимся, а он, старея, только благословлял смерть, поскольку по обетованию Божию она была неразрывно связана с приходом Того, Кто сделает всё бытие вечным и благим. И он видит Марию с Иисусом на руках, просит взять на руки дитя, что было широко принято на Востоке – уважать пожилых – и тихо-нежно в своем восхищении поёт Богомладенцу сочиняемую на ходу колыбельную: «Ныне отпускаешь раба Твоего, Владыка…». Ах сколько же радости было в этом умирающем дедушке Симеоне! Если бы мы все умирая радовались вот так... Кто-то из классиков говорил, что «руки наших внуков заводят часы молодости в нашей старости». Но ведь это правда? Как хочется жить, и как мы молодеем, когда играемся со своими внуками. Поэтому Симеона Богоприимца можно понять и по небесному меридиану, и по человеческой параллели… Не раз говорил, что в Евангелии собрана вся энциклопедия возрастной психологии человека в действии.

Встреча. Встреча в храме. Как вскрыла она каждого героя в этом событии. И какой важной, прямо таки центральной она остается в жизни каждого из нас. Ведь это для нас евангелисты сохранили этот сюжет, чтобы мы, старея телом, вопреки логики земного, становились счастливее. Когда то Он «отпустит и нас»… к Себе))
* * *
Ми вже так звикли цінувати предмети, забуваючи про незаперечний на перевірку висновок гуманітарних наук: «Найбільша цінність у житті будь-якої людини – комунікація». І якщо ми і зможемо скоротити наше коло знайомих людей, то колись воно дійде до критичного мінімуму і без цих 5-6 людей ми вже перестанемо бути собою; ми битимемося за те, щоб вони неодмінно були в нашому житті. Як правило, кожного з цих дорогих людей ми взнаємо при першій «Зустрічі». Серен К'єркегор писав, що немає нічого прекраснішого за ці перші дні знайомства, коли ви відкриваєте один одного. Але для того, щоб виникло почуття, Моріак стверджував, що зустрітися повинні дві «слабкості»… сьогодні це немічний старий і беззахисне Немовля.
Марія з Йосипом у ті постріздвяні дні, не встигнувши внести свої дані до римського перепису, поспішили до Храму для виконання закону. Справа в тому, що кожна жінка, яка народила хлопчика, мала через 40 днів очиститись шляхом принесення жертви. Але ось невдача – допитливі юні уми семінаристів одразу ж запитали: «А навіщо Їй було очищення, якщо Вона зачала і народила Ісуса надприродним шляхом, без болю?!». Пам'ятайте нещодавно я вам казав, що євангеліє сповнене динаміки, а не статики. Начебто Христос і втілився, і народився, але потрібно було повнолітнє богоявлення (хрещення від Іоанна), коли дорослий Ісус підтвердить, що після безпосереднього знайомства зі шкідливими людьми (сусідами, родичами, однокласниками, чиновниками), Він все ж таки розсудив і утвердився в думці проповідувати їм, учити їх, померти за них. Така ж динаміка була і в житті Марії. Важливо було погодитися при благовіщенні стати матір'ю Божого Сина, народити Його, але ця послідовність дій і самоідентифікація себе «кимось» могла потенційно змінити Богородицю не на краще. І жертва очищення стала лакмусовою перевіркою справжніх смирення й слухняності – чи не змінилася Вона, коли стала Матір’ю Божого Сина, чи не запишалася? Вона пройшла цей тест! Без зайвих розмов і з'ясування сенсу вона пішла приносити марну по суті, але корисну для Її смиренної душі жертву.
Цікаво, що Ісус був первістком Марії і мав за правилами Мойсея бути викупленим за срібло. Ізраїлю було заборонено приносити в жертву людей, що практикувалося у більшості ханаанських народів, що оточували їх, як і народів Австралії, Африки, частково Азії, обох Америк. Оскільки життя людини та життя тварини – абсолютно несумірні цінності. Людина – образ Самого Бога, тварина – ні. Це в язичницьких племенах одні оголошували себе нащадками вовків, інші – левів, треті – коней. Пам'ятаєте в індіанців Фенімор Купера? Але щоб людина відчувала відповідальність і її серце навчилося дякувати за дар народжувати-творити не когось, а подібних до себе людей-богів, Бог ухвалив «викуповувати» у Нього своїх перших дітей. На практиці це здійснювалося шляхом викупу в кілька десятків грамів срібла, яке треба було сплатити до скарбниці храму. А на ці пожертвування жили левіти-священики, що служили при єрусалимському храмі всім своїм родом (коліном). Тобто всі народжені діти у священичому роді ставали замісною жертвою за первістків з інших родів. Так ось що важливо, в Євангеліях нічого чітко не говориться про цей викуп Марією з Йосипом свого первістка за срібло… Тобто Ісус ще тоді, як не страшно це звучить, був «засуджений» стати першою і єдиною законною живою людською жертвою, причому жертвою не обумовленою, а жертвою добровільною. Це феноменально для давньоєврейської релігійної культури, сьогодні це можна назвати шоком.
І ось Марія з Йосипом входять до Храму. А тут їхнього Сина чекала людина. Людині за переданням було 270 років. Представляю як зараз у храмі, десь у притворі, людина, яка рідко приходить до церкви, думає або шепоче тому, хто прийшов з ним: «Оце отець бреше своїм неосвіченим парафіянам! Ми – читачі (біля) вчених груп у соцмережах, знаємо, що стільки не живуть…». Але якщо вірити рокам Адама, Ноя та інших людей давнини, то й не стільки жили.
А як живуть і оцінюють себе та майбутнє люди, що старіють? Мені 44, але я з кожним півріччям помічаю погіршення пам'яті, біль у різних куточках організму, неможливість насолоджуватися улюбленими гастрономічними стравами. І поглядаю у своє земне майбутнє без особливого фізичного ентузіазму. Але я маю Христа і я знаю, що попереду Вічність з Ним! Людина не знає Бога, боїться старості, боїться хвороб, ціпеніє від усвідомлення майбутньої смерті. Молодість здається йому єдиним часом, коли можна бути щасливим, насолоджуватись усіма радощами земного буття. А у старозавітний давній час повноцінного знання про активне та свідоме життя після смерті майже не було. Усі старі люди переживали вік, що збільшувався, як неминучий жах. І тут… цей життєрадісний 270-річний дідусь Симеон. Думаю, що своїм динамізмом він приголомшував багатьох, хто спостерігав за ним. Чому? Так кожна стара людина Ізраїлю позаздрила б такому «світлу в кінці тунелю» або на горизонті, який був обіцяний Симеону – «ти не помреш, доки не побачиш Спасителя Світу». Ми до старості сумуємо, а він, старіючи, лише благословляв смерть, оскільки за Божою обітницею вона була нерозривно пов'язана з приходом Того, Хто зробить все буття вічним і благим. І він бачить Марію з Ісусом на руках, просить взяти на руки дитину, що було широко прийнято на Сході, враховуючи повагу до літніх, і тихо-ніжно у своєму захопленні співає Богонемовляті, що склалося на ходу у колискову: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Ах скільки ж радості було в цьому вмираючому дідусі Симеоні! Якби ми всі вмираючи раділи ось так... Хтось із класиків казав, що «руки наших онуків заводять годинник молодості у нашій старості». Але ж це правда? Як хочеться жити, і як ми молодшаємо, коли граємось зі своїми онуками. Тому Симеона Богоприймця можна зрозуміти і за небесним меридіаном, і за людською паралеллю... Не раз говорив, що в Євангелії зібрано всю енциклопедію вікової психології людини в дії.
Зустріч. Зустріч у храмі. Як розкрила вона кожного героя у цій події. І якою важливою, таки центральною вона залишається в житті кожного з нас. Адже це для нас євангелісти зберегли цей сюжет, щоб ми, старіючи тілом, усупереч логіці земного ставали щасливішими. Колись Він «відпустить і нас»… до Себе))

Читайте также