Обійняти і прийняти
Притча о блудном сыне. Фото: Facebook
Один наш священик, що служить закордоном, розповів мені на днях, що ті деякі люди, які на хвилі війни на Донбасі, а потім і Томосу покинули його прихід, наговорили зайвого під впливом емоцій, у фейсбуці гадості писали, потрошки повертаються. Дзвонять, просять помолитися за них і за рідних, обережно запитують чи можна прийти до храму. Батюшка радо приймає, кривого слова не кажучи.
- Знаєш, отче, - кажу йому, - бачу, що ми - священики, маємо бути подібними до того батька з притчі про блудного сина. Що б нам люди не наговорили, як би не наплювали в душу, ми маємо стояти і чекати, аж поки раптом не повернеться та душа, і жодного слова з докором не маємо права такій душі сказати. А обійняти і прийняти.
Така доля священика. На те він і священик. Важливо вести себе священику так, щоб та чи інша людина, що відійшла, завжди знала, що двері відкриті, що її чекають, і що вона завжди може повернутися.
Читайте также
«Вот такой у нас Бог, понимаете? Вот такой!!!»
Каждый раз в Великую Пятницу я задаюсь таким вот вопросом: А зачем Он по Воскресении снова пошел к апостолам? Зачем? Почему Он не пошел к другим?
Мерзко злорадствовать об обстрелах домов и больниц, прикрываясь «ответом»
"Ответка", о которой говорят некоторые, должна быть адресована не только непосредственным исполнителям этих чудовищных преступлений, но и всем тем, кто разжигает ненависть между людьми.
Власти Украины действуют против Церкви по лекалам большевиков
Украинские власти вновь действуют по лекалам советских предшественников 1920-х и рубежа 1950-1960-х годов.
Почему «пре-подобные»?
Во второе воскресенье Великого поста празднуется память всех преподобных Киево-Печерских.
Год, который изменил многое… но главное, он изменил меня
У каждого человека бывают такие дни, когда он останавливается и смотрит назад, чтобы переосмыслить свой путь.