Обійняти і прийняти
Притча о блудном сыне. Фото: Facebook
Один наш священик, що служить закордоном, розповів мені на днях, що ті деякі люди, які на хвилі війни на Донбасі, а потім і Томосу покинули його прихід, наговорили зайвого під впливом емоцій, у фейсбуці гадості писали, потрошки повертаються. Дзвонять, просять помолитися за них і за рідних, обережно запитують чи можна прийти до храму. Батюшка радо приймає, кривого слова не кажучи.
- Знаєш, отче, - кажу йому, - бачу, що ми - священики, маємо бути подібними до того батька з притчі про блудного сина. Що б нам люди не наговорили, як би не наплювали в душу, ми маємо стояти і чекати, аж поки раптом не повернеться та душа, і жодного слова з докором не маємо права такій душі сказати. А обійняти і прийняти.
Така доля священика. На те він і священик. Важливо вести себе священику так, щоб та чи інша людина, що відійшла, завжди знала, що двері відкриті, що її чекають, і що вона завжди може повернутися.
Читайте также
Відповідь мовчанням сильніша ситуативних аргументів.
Будьмо багатослівними своїми вчинками, поступками та подвигами, а не вивіреними термінами.
Десятинный монастырь для верующих не «незаконный МАФ», а храм
Какое значение это событие будет иметь в дальнейшем у верующих и священства УПЦ для определения их отношения к центральным властям и к ПЦУ в целом?
Что я здесь делаю? Неделя о блудном сыне
Господи, пусть этот вопрос прозвучит в сердцах тех, кто этой ночью нажимает на кнопку "пуск", и все дети доживут до утра…
Молчать нельзя, когда хулят Бога
В любой дискуссии нужны аргументы, а не эмоции. А вера не имеет доказательств. Это опыт, который у каждого индивидуальный.
Рассказ Александра Ужанкова о чуде святителя Феодосия Черниговского
Летом 1962 года мне исполнилось семь лет, и я очень хотел поскорее пойти в школу.