Про провокацію проти Митрополита Онуфрія у Хмельницькому

Сьогодні в Хмельницькому сталася подія, яка ранить не просто емоційно — вона ранить духовно. За повідомленнями вірян, щоб не допустити Предстоятеля Української Православної Церкви та її вірних до собору, місцева влада використала комунальну техніку. Але не це стало найболючішим.

Справжній жах — в іншому.

Молоді люди, яким, здавалося б, належить будувати країну, замість того, щоб проявити себе у захисті своєї землі на передовій (де, між іншим, несуть службу і гинуть віряни УПЦ), обливають хрест — святиню християнського світу — свинячою кров’ю.

Це не протест. Це наруга над святим.

Це — не «позиція». Це — знущання з Того, Хто помер за всіх нас, і тих, хто ще має бодай іскру віри в серці.

Можна мати різні думки, мати біль, ставити питання — навіть дуже важкі. Але є межа, за якою починається духовна прірва. І сьогодні цю межу було переступлено.

Хрест — не політичний символ.

Хрест — це образ Жертви, Любові й Надії.

Хрест — це знак, перед яким падають на коліна в окопах і лікарнях, в домах і храмах.

Обливати його свинячою кров’ю — це плювати в обличчя самому Христу.

Я молюсь сьогодні не про кару для цих людей. Я молюсь про їхнє прозріння.

Бо без покаяння ця гниль не залишиться тільки в них — вона роз’їсть усе, до чого торкнеться.

Молюсь також за тих, хто став свідком цього, і в кого стискається серце від болю. Не втрачайте віри. Хрест Христовий пережив і більшовиків, і насмішки, і гоніння — і залишився. Переживе й це.

А нам залишається триматися правди, молитви й любові. І не зійти з Хреста — навіть тоді, коли нас туди прибивають несправедливо.

Читайте также