Йдіть на похорони, віддайте останню повагу близьким чи знайомим
Фото: Facebook
Сьогодні звершував чин погребіння і вкотре для себе відмітив неухильне зменшення кількості людей. Не подумайте, що просто в храмі їх менше, а от на застіллі вистачає. Ні.
Їх просто менше.
В храм не заходять зазвичай декілька чоловіків, які витрачають цей вивільнений час для того, щоб накуритися вдосталь. Всі інші в храмі.
З 1990 року регулярно беру участь у таких заходах. Спершу як пономар, потім співак, тепер священик. І мені є з чим порівняти.
В 90-х на поховання сходилися цілі вулиці, приїздили всі родичі без жодних винятків, окрім чогось надзвичайного. Процесії розтягувалися часом на сотні метрів. Навіть на похоронах людей дуже похилого віку людей було немало.
Вже в 2000-х намітилася тенденція зниження цікавості до "неактуальних" людей, навіть родичі могли залишитися вдома і не приїхати.
Якщо ж відспівування відбувалося біля під'їзду багатоповерхівки, то все виглядало аж надто печально - у під'їзді живе чоловік з 40, у будинку до 300, а біля гробу стоїть десяток. Чи ж так живуть, що і не знають, хто у сусідній квартирі?
Зараз стало ще менше. Не знаю, можливо пандемія дала додатковий поштовх до чергового зниження інтересу до чужої смерті? Стала цікава тепер лиш власна доля і бажання вижити самому? Не знаю.
Знаю лиш, що поховання перетворюється на такий собі "міжсобойчик", а гроб одиноко стоїть в напівпустому просторі, вкотре виявляючи глибинну самотність кожної людини, яка має лиш Одного завжди небайдужого Друга - Господа.
Дивлячись на такі моменти, даю собі знову і знову обіцянку - не надіятися на навколишній світ, не догоджати мінливим і ненадійним людям, не впадати за трендами і не шукати "високих" покровителів. "Хвалу и клевету" приймати "равнодушно" і т.і.
А так, як хороню досить часто, то і обіцянки оновлюю частенько. Бо ж впадаю у суєту раз за разом.
Але кожна нова не твоя смерть стає кращим педагогом, аніж сотні прочитаних сторінок. Чужа смерть і твоя реальна дотичність до неї чудово повчає.
Дай Боже Вашим близьким довго жити.
Але при можливості, а такі трапляються постійно, йдіть на похорони, віддайте останню повагу Вашим близьким чи просто знайомим,а заодно отримайте подарунок від спочилого - незамінний досвід кінечності земної історії і таблетку від згубної самовпевненості.
На якийсь час допоможе жити уважніше.
Читайте также
Ханукия в Украине: не традиция, а новая публичная реальность
В Украине ханукия исторически не была традицией, но сегодня ее все чаще устанавливают при участии властей
О двойных стандартах и избирательности церковных традиций
Уже не впервые украинское информационное пространство взрывается дискуссиями вокруг церковных обычаев. Особенно тогда, когда слова и дела духовных лидеров начинают расходиться.
Алогичность любви
Поступки истинной любви не поддаются логике: они следуют сердцу, жертвуют собой и отражают евангельскую сущность Христа.
Справедливость не по ярлыкам
В Украине все чаще вместо доказательств используют ярлыки. Одних клеймят за принадлежность, другим прощают предательство. Когда закон становится избирательным, справедливость превращается в инструмент давления, а не защиты.
В СВОРОВАННОМ ХРАМЕ В РАЙ НЕ ПОПАДЕШЬ
Эта фраза — не риторика, а нравственное утверждение: невозможно искать спасение там, где попраны заповеди. Слова «В сворованном храме в рай не попадёшь» напоминают, что святыня не может быть присвоена силой, ведь то, что освящено молитвой и любовью, не принадлежит человеку, а Богу.
Когда святыню превратили в пепел
Храм взорвали, чтобы стереть следы грабежа. Немцы знали время подрыва — и сняли всё на плёнку. Через десятилетия хроника всплыла вновь — чтобы сказать правду за тех, кого пытались заставить молчать.