Архімандрит Віктор (Коцаба): Добра справа - крок до Бога, а гріх - це крок від Нього

У серпні всі православні відзначають три великих свята: 14 серпня – винесення Чесного Животворящого Хреста Господня, яке співпадає з пам’яттю мучеників братів Маккавеїв; 19 серпня – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і 29 серпня – День пам’яті Нерукотворного Образу Спасителя – це Спас на полотні. Детальніше про ці свята, їх духовну сутність читайте в інтерв’ю з архімандритом Української Православної Церкви, головою адміністративного апарату Київської митрополії УПЦ, отцем Віктором (Коцабою):

Обрядовість в проведенні цих свят є важливим моментом. Це яскраве дійство, це люди в храмі, свічечки, мед, яблука… Скажіть, будь ласка, а у чому полягає духовне значення серпневих свят, їхня сутність?

Перш за все, ми вступаємо у період Успенського посту. Це особливий час, який встановлює Церква для того, щоб люди мали можливість наблизитись до Бога, до Його милості і щедрот і до Його благодаті, яку Він розповсюджує у цьому світі на кожну людину. Піст – це особливий стан, який пропонує нам Свята Церква для того, щоб людина очистила свою душу і серце. Є дві складових посту – це піст тілесний і духовний. Тілесний полягає в обмеженні в їжі, але це не найважливіша складова. Більш важливим є духовний піст, який дає можливість людині очистити своє серце. Це молитва, це аналіз свого внутрішнього життя, своїх вчинків для того, щоб людина була спроможна стати достойним вмістилищем Бога. Якщо ми накопичуємо гріхи, то в нашому серці і в нашій душі не залишається місця для Бога. Кожна добра справа – це крок назустріч Господу, а гріх – це крок від Нього.

Отець Віктор, в народі ми кажемо Яблучний Спас (19 серпня), але правильна його назва – Свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.  Що нам треба зрозуміти в цій величній події Преображення?   

Це свято має глибокий сакраментально-духовний зміст. Господь піднявся на гору Фавор разом зі своїми найближчими учнями Петром, Яковом, Іоанном і там преобразився. Святе Письмо нам говорить про те, що Його обличчя сяяло, наче сонце, Його одяг був пронизаний білосніжними променями. І коли апостоли побачили таку славу Господа, почули, як з Ним розмовляли  вітхозавітні пророки Мойсей та Ілля, то промовили: «Добре нам тут бути.» Вони усвідомили всю славу та велич зміни зовнішності Господа. Господь цим показав, що на нас чекає у вічності, якщо ми своїм земним життям, своїми вчинками будемо прагнути цього.

Отець Віктор, не так давно всі православні   відзначали Хрещення Київської Русі й тисячоліття преставлення князя Володимира. Ви були активним учасником цих заходів. Наскільки ця подія важлива для нас? В чому глибинність і духовний зміст цього свята?

Особливістю святкування даного свята в цьому році було те, що на святковий молебень до Києва були привезені найбільш шановані святині – 8 чудотворних ікон, серед яких були  Почаївська та Святогірська, які знаходяться в Лаврах на території нашої країни. Ці ікони хресною ходою були перенесені з Володимирської гірки до Лаври, де приблизно сто тисяч осіб мали можливість прикластися до них. Хресна хода проходила і через Хрещатик, Європейську площу, зупинилась біля місця, де відбувались нещодавні трагічні події у Києві, і там всі помолилися за упокій громадян, які поклали своє життя, щоб бачити Україну процвітаючою та могутньою.

Тисячоліття преставлення князя Володимира та Святе Хрещення Русі співпало в цьому році. Чи несе це певне символічне значення для нашої країни, для її майбутнього?

Цей ювілей знову привертає нашу увагу до постаті князя Володимира, адже саме він об’єднав Київську Русь і поклав початок могутній державі, яка тривалий час існувала, розвивалась і з якою рахувались. Напевно, цей його державотворчий внесок  досить актуальний і зараз. Тому ми вважаємо, що всі, хто долучений до зміцнення нашої держави, мають унікальну можливість вкотре згадати про діяльність князя Володимира і у сучасному державотворенні керуватись його принципами. Князь Володимир – це постать, яка перевернула всю історію нашого народу, адже він хрестив русичів і Київську Русь, і з того часу протягом багатьох століть Україна знає Бога і є могутньою, міцною у вірі державою, де люди об’єднуються навколо Христа.

Я згадав про покійного Блаженнійшого Митрополита Української Православної Церкви  Володимира. Я знаю, що Ви його внучатий племінник і є автором книги про нього. Ви з ним бачились, розмовляли в офіційній та неофіційній обстановці. Скажіть, який він?

Блаженнійший Володимир – це епоха! Вся історія Української Православної Церкви, починаючи з 1992 року, з часу обрання його предстоятелем, пов’язана з ним. Та Українська Православна Церква, яку ми сьогодні знаємо, – а це 12 тисяч парафій, 53 єпархії на території України, 85 архієреїв, єпископів УПЦ, це більше 200 монастирів – є такою завдяки старанням митрополита Володимира. Все своє життя він поклав для того, щоб Церкву розбудувати. Він доклав значних зусиль і талантів, які йому дав Господь, для того, щоб Церква була міцною та виконувала свою місію – проповідувала Христа і Євангеліє Царства Небесного.

Як людина Блаженнійший був досить відкритим, любив спілкування, любив людей. Я неодноразово бачив, як для всіх, хто приходив до нього, він завжди знаходив час. Його життя – це приклад любові до Бога та людини як архіпастира і як священослужителя. Адже кожна людина є образом і подобою Божою, і ми не можемо говорити, що ми любимо Бога, якщо ми не любимо людей. Ця заповідь в його житті є основною. Про це часто згадують люди, які з ним спілкувались.

А який приклад Ви особисто для себе взяли від Блаженнійшого Володимира?

Це приклад любові. Всі ми різні, у кожного свій характер, свій настрій…  Були випадки, коли в Блаженнійшого, наприклад, були проблеми зі здоров’ям, або настрій йому хтось зіпсував, але, коли я спостерігав за черговою зустріччю з відвідувачем, то не переставав дивуватись його спокійному і уважному ставленні до співрозмовника.  Любов – перш за все.  Бог є любов і Сам навчає нас цієї любові.

Ми говоримо про Хрещення Київської Русі, про князя Володимира, згадали про Блаженнійшого УПЦ Володимира. В цей час, доволі складний для нас, які завдання стоять перед Українською Православною Церквою, на Вашу думку?

Церква повинна молитися! Якщо Вона бере участь у політичному житті, то перестає бути Церквою. Тут об’єднані люди різних політичних бачень, різних векторів, які є громадянами держави і водночас прихожанами Церкви. Та всіх нас об’єднує Христос. Ми пам’ятаємо  слова з Євангелія, що у Христа немає ні еллінів, ні іудеїв, ні раба, ні вільного, тому що все і у всьому – Христос. І у наш важкий час болю, сліз, розчарувань Христос об’єднує людей. Люди, відчуваючи цю єдність у Христі, зможуть зберегти і себе, і народ, і державу. А Церква повинна, перш за все, молитися, тому що молитва «може багато».

Яка освітянська місія Церкви в даний період?

Звісно, Церква повинна дбати про освіту, організовуючи свої навчальні заклади, де навчає своїх майбутніх пастирів, священнослужителів. Але Церква також має брати активну участь і в освітянському житті країни. Вивчення Закону Божого в школах є неодмінним завданням не тільки для Церкви, але й для держави. Ми повинні чітко усвідомлювати: навчаючи наше молоде покоління вірі у Христа, ми будуємо міцне майбутнє.

У житті православних відбулась ще одна знаменна подія. Це свято ікони Почаївської Божої Матері. Більшість вірян знають про знамениту Почаївську Лавру, яка знаходиться в Тернопільській області, де відбулись основні свята. 

Так, Почаївська Лавра – це велика святиня, одна з трьох Лавр, що знаходяться на території України. Новий Преображенський собор, який ще будується, у цьому році зібрав під своїм склепінням величезну кількість людей. Тисячі людей прибули з різних країн. Там особливий дух, це святиня, яка протягом багатьох століть єднає навколо себе вірян і тих, що хочуть отримати покровительство та допомогу від Божої Матері. Цього року там був якийсь особливий дух єднання, бо були люди з різних куточків нашої України, не лише з Заходу, але із Півночі, Сходу та інших областей. Всі вони приїхали для того, щоб помолитися перед іконою Божої Матері і попросити ЇЇ материнського покрову над нашої державою.

Кажуть, що ікона Почаївської Божої Матері зцілює. Існує багато згадок про її чудотворну силу. В чому дійсно проявляється святість цієї ікони?

Якщо ми коротенько звернемось до історії Почаївської ікони, то згадаємо, що привіз її в кінці 16 століття грецький митрополит Неофіт, який в майбутньому став Константинопільським патріархом. Він провіз ікону через територію сучасної Тернопільщини, а коли залишився переночувати у будинку однієї поміщиці, то подарував їй цю ікону. Декілька років вона знаходилась в її будинку, а згодом була передана в монастир на Почаївській горі. З того часу Почаївська ікона Божої Матері явила багато чудес. Вона захищала святиню у різні періоди історії, коли загарбники намагались сплюндрувати нашу землю.

Якщо ми будемо говорити конкретно про святкування у 2015 році, то ми згадуємо 340 років з того часу, коли Почаївська ікона Божої Матері зберегла святиню, зберегла людей, які там ховалися від загарбників під час битви під Збаражем.

Ікона дає зцілення й досі: сліпі прозрівають, люди, які приходили з різними хворобами, після молитви до ікони Божої Матері забувають про те, що їх турбувало, люди, яких привозили на візках, починають ходити.

Це ЇЇ милість, але ж не всі, хто приходить з проханнями, одержують бажане. Мабуть, головне –  це віра у зцілення?

Звичайно, це основне. Можна прийти, прикластись до ікони, тому що всі так роблять, і нічого не отримати. А можна прийти з вірою і бути переконаним в тому, що Матір Божа, перед Якою я впав на коліна, допоможе мені. Але слід розуміти, якщо видужування буде некорисно хворому і послужить приводом до подальшого гріховного життя, то зцілення також можна не одержати.  

Отець Віктор, відомо, що не так давно Блаженнійший Митрополит Онуфрій здійснив поїздку до Америки і зустрівся з предстоятелем Американської Православної Церкви Митрополитом Тихоном. Що вирішували Владики?

У липні предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Онуфрій відвідав США на запрошення предстоятеля УПЦ в Америці Митрополита Тихона. Там живуть наші земляки, є Українська діаспора. До цього він часто бував у США, але ця поїздка Блаженнійшого як предстоятеля УПЦ була першою. Офіційний візит був пов’язаний з участю у 18-му Всеамериканському соборі. Але для Блаженнійшого це було також можливістю зустрічі з вірянами. Спілкування Блаженнійшого з діаспорою, з тими людьми, які мають українське коріння, була важливою для усіх нас, для всієї України. Ми знаємо, що люди, які там живуть, переживають і моляться за долю нашої держави. Зустріч з Блаженнійшим мала на меті об’єднати людей в істині. Коли він повернувся, то висловив цікаву думку, що православних на всіх континентах об’єднує дивний дух, де б вони не знаходились, а в основі цієї єдності, як ми вже говорили, є Христос. Ким би ці люди не були за посадою, за походженням, за національністю, вони відчувають підтримку один одного.

Повертаючись до теми трьох серпневих свят, з якими словами Ви б звернулися до усіх православних наприкінці нашого інтерв’ю?

Я всіх сердечно вітаю з початком Успенського посту і з тими святами, які ми будемо відзначати. Це і свято Преображення Господнього, і свято Успіння Божої Матері. Цей період, який нам дає Свята Церква, ми повинні постаратись провести так, щоб злість, ненависть, непорозуміння були викоренені з наших сердець, а натомість прийшла любов, взаєморозуміння й братолюбство. Це час для особливої  молитви, яка, я сподіваюсь, принесе на нашу землю довгоочікуваний і бажаний мир!

За матеріалами телеканалу УТР

Читайте також