Бойові чергування протоієрея Олександра Мазурака

Чи потрібне армії капеланство? Сьогодні з цього приводу точиться чимало дискусій. Але бійці, до яких приїздять на фронт священнослужителі, у відповіді однозначні: з хорошим духівником стояти на захисті Вітчизни значно легше. Побував на сході й капелан Олександр Мазурак – настоятель храму Святого Георгія при УМВС України у Волинській області. Відслужив разом з міліціонерами усю ротацію – 30 днів. І має у своєму «активі» 15 бойових чергувань.

На блокпост – без ряси

– Виїзні опіки над нашими бійцями ми (Волинська єпархія УПЦ – авт.) звершуємо давно, – розповідає отець Олександр. – Перша була на корветі «Луцьк» у Сімферополі торік, коли почалися заворушення у Криму. Пізніше, як розпочалися трагічні події на сході, ми повезли гуманітарну допомогу в селище Борова. Це – крайня точка Харківщини, де вона сходиться дугою з Донецькою та Луганською областями, має стратегічний об’єкт – водосховище, що постачає воду на Донеччину. Друга місія гуманітарної допомоги була в місті Ізюм (тоді там був штаб АТО). А цього року зі зведеним загоном працівників міліції я побував у місті Краматорськ – несли чергування на блокпостах. Провели разом цілу ротацію – 30 днів.

Жили правоохоронці в гуртожитку і по черзі заступали на добові чергування на блокпостах. З ними – і капелан. Теж у військовій формі, але без зброї.

– У складі військовослужбовців я провів 15 бойових чергувань. Моя місія була і духовна (спілкування з бійцями, спільна молитва), і практична – приготування їжі, рубання дров, догляд за територією. Хотілося допомогти хлопцям комфортніше нести своє чергування, – розповідає священик.

Запитую в отця Олександра,  з якими проблемами найчастіше зверталися до нього там, на війні. Каже, приходили хлопці з різними тривогами, задавали питання про віру і духовне життя, просили сімейних порад.

– Стан війни по-іншому все підносить до людини. Щодо переживань і покаянних почуттів – є хлопці, які носять у собі тягар убивств. Ми старалися розібрати кожну ситуацію. Якщо є ворог, який вбиває твоїх рідних і близьких, твоїх побратимів, то ти захищаєш їхні життя. Хоча поведінка воїна – це поведінка доброго християнина, він повинен пам’ятати про це, тримаючи у руках зброю. А ще солдат є миротворцем, його покликання – нести мир, передати його через свою присутність.

Світські пісні під гітару

Для ближчого спілкування з Господом у гуртожитку в Краматорську облаштували молитовний куточок. Тут збиралися на спільну молитву, запалювали свічки. Місце для молитви мали і в землянках на блокпостах. Бо так душі ставало легше. Хоч переживань було вдосталь: навколо сновигали тисячі диверсантів, снаряди летіли по житлових кварталах, гинули мирні жителі.

Священик розповідає, як мешканці Краматорська дякували хлопцям за те, що стали на їхній захист, як зносили різні гостинці, аби почастувати бійців, навіть торти пекли.

– Там люди досить позитивно настроєні до України. Я особисто не бачив жодного негативного відношення і не чув поганих висловлювань у бік держави та військових. Хоча після від’їзду на душі залишилася дуже велика печаль. Тому, що ми приїхали, пожили в таких умовах певний час і поїхали. А люди там залишилися – без житла, в постійному страху. Вони виснажені війною.

А взагалі, запам’яталося чимало позитивних моментів. Священик згадує здивовані очі місцевих дівчат та жіночок, які минали блокпости 8 березня – в честь свята хлопці дарували їм тюльпани та котики. А ще, як біля гуртожитку стояла місцева молодь і під гітару наспівувала свої пісні. Отець Олександр попросив у них музичний інструмент й заспівав… «Рідна мати моя». Ця тужлива мелодія до сліз сколихнула і східняків, і солдатів. Тож коли волинська команда уже готувалася до від’їзду додому, військовослужбовці своєму духовному наставнику підготували сюрприз – подарували гітару на спогад про їхню спільну службу.

Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк

Вісник

Читайте також