«Катеринівки» більше немає?

Досвід вивчення того, як у проблемних з недавнього часу приходах УПЦ роздмухували міжконфесійні конфлікти, наочно продемонстрував, як з нічого, з пустого місця людей майстерно доводять до міжусобної боротьби. Що там вчорашні друзі-сусіди – рідні люди у постраждалих від церковного рейдерства українських селах сьогодні не говорять один з одним, не вітаються, вартують одне на одного з-за кущів, граються у партизанщину – коротше кажучи, сумувати не доводиться.

До жахливого інциденту у Катеринівці, коли храмова земля православної громади була у прямому значенні слова полита кров’ю, це все не виходило за межі судової тяганини, шарпанини по кутках та рештою деструктивного дріб’язку. Однак 21 вересня 2015 стало зрозуміло – догралися всі. Догралася обласна влада, сільська рада, політики, яких крутить від стрімкого бажання потрапити хоч до якоїсь ради, правоохоронці, а також бездільники, які вважають себе громадським активом. Рішення ОДА про «почергове богослужіння» виявилось стартом для справжнього побоїща, у результаті котрого постраждало більше 15 чоловік.

Ось цією трасою приїздив торік до села Катеринівка нинішній народний депутат України, «свободівець» Михайло Головко. Місцеві жителі кажуть, що років з п’ять тому дорожнє покриття було цілком пристойним, однак час узяв своє, а до неширокої дороги між тернопільськими селами руки в реформаторів так і не дійшли. Церковне питання для політиків виявилось пріоритетним? Храм сплюндрували, людей – пересварили, а решта потреб – чомусь не нагальні.

Наступне село по розбитій вщент трасі – горезвісна Катеринівка, котрій судилось стати полігоном першого інциденту силової фази міжконфесійного конфлікту на Тернопільщині. Однак вже на дорозі наших гідів чекав сюрприз. 

А де знак? Дійсно, праворуч від в’їзду до села ще лишились уламки опор, на яких колись гостей села зустрічало оповіщення: «Катеринівка». Для чого його зламали? Невже для того, щоб «сховати» село від сторонніх гостей, у тому числі від журналістів?

Небачені кадри того, як на велике церковне свято прямо біля храму б’ють беззахисних людей, обійшли вже весь світ. До катеринівських вірян телефонують і пишуть їхні друзі з Європи та США, які жахнулись від побаченого. Однак знаходитись у селі фізично неможливо. Доходило до того, що сюди не пропускали машини з чужими людьми, а настоятелю храму святого Юрія, отцю Сергію Гладуну, на днях доводилось їхати на свій приход у супроводі міліції. Священик згадує, що закручувати конфлікт у селі почали з легкої руки очільниці сільської ради та місцевої лікарки. «Еліта», як завжди, прудко зреагувала на зміну «порядку денного», і реалізація рейдерського захоплення у цьому селі «закульгала» тільки тому, що процес загальмували рядові віряни: для них Церква забагато значить.

«Ми не винні у тому, що сталося, – кажуть вірянки УПЦ, – і навіть наші опоненти, наші сусіди, які захопили храм, ні в чому не винні, нас просто хтось нацьковує одне на одного, нехай ці люди зупиняться!». Селяни старшого віку тільки зітхають: якби у селі зараз була робота, як колись, нічого цього взагалі б не відбулось. 

Люди розказують, що у дорадянські часи у Катеринівці були три культові споруди: синагога, костел та православний храм, який добудували у середині 30-х років минулого століття. Сільський храм вистояв у війну, хоча досі його стіни зсічені уламками снарядів, а одна з ікон Божої Матері так і залишилась простріленою. І ось, через десятки років, тут знову ллється кров та лунають прокльони. У ворожнечу цього разу звели односельчан, з яких розуміють, що відбувається, лише самі жертви рейдерства – віряни УПЦ. 

Днями у храмі мали робити інвентаризацію. Однак робота була зірвана, оскільки чиновники, які мали бути присутніми по домовленості, спочатку взагалі не приїхали, а чинних господарів храму, громаду УПЦ, просто витісняли з місця подій, і люди не витримали та розійшлися. Питань до влади у вірян найбільше. Чому храм не опечатали? Чому потурали беззаконню? Чому не дали людям спокійно дочекатись рішення суду? Нині у поруганому храмі чергує варта прихильників УПЦ КП, з яких, як кажуть люди, до служби Божої раніше не ходив практично ніхто.

Проте у неділю, 27 вересня, на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього, православна громада все одно піде до свого храму для богослужіння. Чи зроблять висновки з того, що сталося, чиновники та правоохоронці? Виявляється, що ніякої музичної школи громаді УПЦ вже не дають, відправляючи її до сусіднього села Рибча: тут, мовляв, десь лишилось пустим приміщення, де раніше був склад отрутохімікатів…

Читайте також