Вперше за 300 років у селі Грибовиця закрили православний храм

4 жовтня минуло два тижні відтоді, як у селі Грибовиця Іваничівського району Волині через скандал з боку громади Київського патріархату закрили місцевий Свято-Покровський храм УПЦ. Місцеві жителі кажуть, що такого не було усі триста років, відколи у Грибовиці звели невелику церковку для православних богослужінь. По цій землі пройшла не одна війна і не одна окупація, однак і під кулями, і під німецькими військами у храмі вінчали, відспівували, хрестили. До чого готуються нині віряни православної громади?

Нагадаємо, 20 вересня, не давши дослужити недільну службу, до храму зайшли особи, котрі назвали себе громадою УПЦ Київського патріархату – нібито новою «господаркою» культової споруди. Після агресії та сварки під запис телекамери і православна громада, і їхні «конкуренти» змушені були залишити храм, котрий за вимогою правоохоронців просто закрили та опечатали. Відтоді настоятель Свято-Покровського храму священик Ігор Маргіта відправляє службу Божу у власній оселі – будинок знаходиться неподалік храмової території. Звісно, він також є ласою здобиччю, оскільки прописаний тут священнослужитель не став його приватизувати. Втім, права на проживання у його родини з двома неповнолітніми дітьми по закону відібрати буде неможливо.

Окрім голосних заяв про те, що храм нібито їхній, представники Київського патріархату не навели жодних доводів про власність. Це не дивно, адже настоятель храму у селі Грибовиця законно оформив на громаду УПЦ право користування землею під культовою спорудою, а також уклав охоронний договір на невелику капличку, яка була збудована на місцевому кладовищі наприкінці XIX століття.

Громада УПЦ у селі зареєстрована та діє у законний спосіб, богослужіння не перервались навіть після неприємного інциденту 20 вересня. Найцікавіше, що достатньо багато прихильників УПЦ КП, які зголосилися на підтримку сільською громадою цієї юрисдикції, після скандалу у храмі відсторонились від того, що відбувається зараз у Грибовиці. Щодо самого храму, то він є державною власністю, однак перебуває у використанні місцевої сільської громади та водночас – осередку УПЦ.

На яких підставах закрили храм, незрозуміло. Немає жодного рішення про припинення богослужінь, про переоформлення користувача, фактично – нічого. Єдиний аргумент – це припинити агресію рейдерів, котрі, втім, ще не заспокоїлися, кажучи в очі вірянам УПЦ, що це вони «провокують їх на силове захоплення».

До того ж у храмових дверях, як виявилось, вони встигли замінити серцевину одного з замків. Для чого – незрозуміло. У храмі інвентаризовано все майно, облікований кожен кіловат спожитої електроенергії, тут з дозволу архітекторів оновили дах, провели необхідні ремонтні роботи. Все це – внесок не лише громади, а й особисто священика, котрий служить тут вже 17 років. Тоді, у 1998 році, 4 жовтня, віряни грибовицької громади якраз і отримали нового священнослужителя. До речі, отця Ігоря, тоді ще зовсім молодого, тоді перевели на цей приход, щоб згасити… конфлікт громади з попереднім священиком. Селяни кажуть, що він був не першим і не останнім, кому не дали тут служити.

Представники громади УПЦ кажуть, що і чути не бажають про якісь силові акції, вважаючи цілком достатнім того, що вже відбулось у храмі. Поки що вони приходять до богослужінь додому до отця Ігоря. Як надалі складуться обставини, поки незрозуміло. Громада УПЦ КП не надала ще жодного документу, котрий би давав хоч якісь підстави хоч на щось претендувати. Цікаво, що церковні посади у ній вже розподілені. До активу Київського патріархату тут вписали і секретарку сільської ради – жінку, в родині котрої нещодавно сталося непоправне горе, під час служби в АТО загинув їхній родич.

Нині сільська рада та кандидати готуються до виборів, отож, чинні керівники грибовицької громади отримали непоганий «громовідвід». Київський патріархат вже про всяк випадок навіть призначив сюди свого настоятеля – щоправда, священик УПЦ КП з Нововолинська отець Віталій Голян має власний приход і їздити сюди явно не буде. Виселити священика УПЦ з хати неможливо. Зате цілком можливо заважати людям збиратись для богослужінь та цькувати їх у селі – «достойне» для галасливих «активістів», які нині кажуть стареньким вірянкам в очі, що це тепер «їхній» храм. Вийшло так, що чоловіки, які ухилились від призову (про це, кажуть селяни, навіть писали у районних ЗМІ), знайшли собі можливість проявити свій патріотизм в альтернативний спосіб.

Щоправда, враховуючи те, що у правоохоронних органах їм недвозначно дали зрозуміти – захоплення храму поведе за собою реальну кримінальну справу, можна припустити – усе закінчиться нічим.

Читайте також