Як православним ставитись до творчості Толкіна?

Джон Дональд Руел Толкін

Знайшлись доволі серйозні в Церкві постаті, які піддали нещадній критиці діяльність письменника, а особливо – вигаданий ним жанр – фентезі. Однак, серед православних знайшлись і ті, хто захищає творчість Толкіна, проводячи паралелі між його творами і біблійними оповіданнями. Однак, мало хто, з одного та іншого таборів, задавався запитанням – як православним варто ставитись до творчості Толкіна? 

Перш за все, беручи до рук книгу подібного жанру, необхідно вимкнути в собі «православного критика», цілковито усвідомлюючи, що перед вами – фентезі. Останнім часом глибоко воцерковлена православна молодь, яка традиційно шанобливо ставиться до класики, часто критикує все далеке, нереальне і незрозуміле. Але чи намагаються люди розуміти? Для роз’яснення можна провести кілька паралелей. Наприклад, як варто було би сприймати той же «Володар перснів»? 

Володар перснів

Думається, що багатьом з нас в дитинстві читали казки. Сприймаючи їх дитячим розумом, ми не замислювались над тим, як може відбуватись те чи інше, що в них оповідається. Звірі, що говорять, русалки на гілках, баби-яги, кощії, маги та чарівники, - все це є невід’ємною частиною будь-якої дитячої казки. Для чого ці персонажі знову і знову з’являються в казках? Напевно для того, аби розвивати чи збурювати дитячу уяву, пробуджувати зацікавленість і т.п.. Хіба ми критикували коли-небудь своїх батьків за те, що вони читали нам про те, чого не може бути апріорі? Хіба забороняли вголос промовляти імена казкових чаклунів? Зрозуміло, що ні. Так чим же гірший в цій ситуації «Володар перснів»? Що схожого в творах Толкіна з дитячими казками?

Вони однаково насичені, цікаві і, що найголовніше, мають кінцеву мету, в якій добро завжди перемагає зло. Дивлячись на творчість Толкіна під подібним ракурсом, чи може хтось сказати, що його твори не варті уваги? Що краще було би прочитати сьогодні навіть дорослій людині? Депресивну класику, жанр якої сповнений ситуацій, коли хтось когось зраджує, кидає напризволяще, а кінцівка переважно передбачувано негативна? Чи можливо пригодницьке оповідання, яке не навантажує розум, сповнене цікавих сюжетів та з позитивною, подекуди насправді біблійною кінцівкою? Чому нас не бентежить блуд та розпуста, яку ми зустрічаємо на сторінках відомих письменників 18-19 століть, а вигадані персонажі, типу хобітів, ельфів та гномів, викликають в нас роздратованість?

Хобіт

Дана стаття не має на меті привити любов до творчості Толкіна чи протиставити фентезі іншим літературним жанрам. Люди, які перечитують «Хобіта» навряд чи зрозуміють тих, хто в захваті від «Дяді Вані» Чехова. Ті, хто захоплюється «Кайдашевою сім’єю», ніколи не сядуть за прочитання «Сильмариліона» і це цілком нормально. Однак, чи справді творчість Толкіна є шкідливою для людини православного віросповідання?

Все залежатиме від того, з якою метою ви відкриваєте для себе Толкіна. Там ви не знайдете віроповчальних істин, хоча деякі натяки на християнство там справді присутні. Однак, якщо у вас є бажання на певний час втікти у світ фантазії, заглибитись в пригоди, не навантажуючи себе інтелектуально – є сенс взятись. Сприймайте творчість Толкіна, як казку, яку колись Вам читала Ваша мама. Не шукайте підвохів чи хитрощів, адже все геніальне – просте. Особливо варто звернути уваги на ті цінності, які пропагуються в творах автора. Однозначно, з цієї позиції навіть по-дитячому наївний «Хобіт» Толкіна куди більш вартий уваги, ніж «Портрет Доріана Грея» Уайльда.

Читайте також