Архимандрит Алипий (Светличный): Женщина в платье - более женственна
Есть у меня редкая прихожанка, которая постоянно доказывала, что не имеет значения в какой одежде ходить в храм. И, "есественно", ходила демонстративно в штанах. Ну, ходит, да и ходит. Я не приставал с этим вопросом. В храме у нас вообще не принято делать такие замечания. Хотя в проповеди я иногда подчеркиваю важность и внешнего вида. Кто имеет уши – услышит.
Так вот, попросила эта женщина, чтобы помог ей. Надо было посетить с ней одну вечеринку. Собирались там "нужные" ей люди по бизнесу. И среди них были православные, которые хотели почему-то познакомиться именно со мной. И люди эти ей крайне нужны. Вот я и ей понадобился...
Итак, должна была она за мной заехать. Ждал ее долго – устал ждать. Но, что поделаешь: уже пообещал. Приехала на своем автомобиле, звонит, чтобы выходил. Я и вышел.
Бог ты мой! Кто меня встретил! Я и не подозревал, что женщину так меняет макияж, одежда и бижутерия! Темное под подбородок вечернее платье, изысканная бижутерия, ненавязчивый макияж, продуманная прическа, нежная шаль поверх головы, как тихая вуаль, сделали из моей привычной захожанки с торбой – женщину!
- Что я вижу?! Вы такая красивая, что эти слова даже не комплимент!
Она засмущалась: "Ну, Вы же понимаете: для этих людей я должна так выглядеть."
- Так все таки одежда имеет смысл? Вам ведь не расписывали регламент что надеть туда? Вы сами почувствовали как надо выглядеть. Так почему же для Церкви и молитвы Вы остаетесь глухой сердцем? А ведь у Церкви есть прямое указание как одеваться! И приход вовсе не хуже Ваших "нужных", к Богу тоже следует идти красивой.
Я еще в этом же духе немного побурчал. Вроде бы дошло. В панталонах давно не вижу ее в храме.
Храм не зря украшают, не зря окаживают благоуханиями, зажигают свечи, духовенство облачается в специальные одежды. Храм – место служения Богу. И соучастники этого служения все, кто в нем. А потому, дома хоть нагишом ходи. А вот в церковь и на молитву – в ритуальной одежде.
Да, Богу нужна молитва сердца. Но как ты научишься сердце облекать в красоту молитвы, если пренебрегаешь даже внешним видом для предстояния Богу?
Читайте також
Спецоб'єкт Биківня та п'ятдесят років державної брехні
Під Києвом десятиліттями приховували сліди розстрілів НКВД. Історія лісу, де пам'ять намагалися стерти вапном і брехливими комісіями.
Несторіанство: єресь професорів
Як блискучий розум перетворив віру на креслення? Історія патріарха Несторія – це приклад того, як логіка пасує перед таємницею і як народжуються розколи.
Гора Каранталь: випробування спокоєм
Скельна вершина стоїть стіною між шумом Єрихона і тишею пустелі. Тут мовчання – як дзеркало, що проявляє те, з чого ми зроблені насправді.
Герої під низькою стелею: про літературу, яка розучилася бачити вічне
Сучасна проза дедалі частіше нагадує емоційну аптечку, позбавлену надії. Чому підміна морального вибору травмою забирає у нас небо і робить літературу тісною?
Паперова фортеця: григоріанський розкол 1925 року
У 1920-ті роки єкатеринбурзькі собори пустували за повної підтримки влади. Як проект ОДПУ зі створення слухняної церкви розбився об опір віруючих.
Кістка землі: чому скельні монастирі Дністра неможливо знищити
Лядова і Бакота – це тиша всередині каменю, що пережила набіги орди, вибух і затоплення. Історія про місця, де життя пішло під землю, щоб зберегтися.