Навіщо їм храми?

«Будемо їсти спочатку ваше, а потім кожен своє» – схоже, що саме цього нехитрого принципу дотримуються поборники «відновлення історичної церковної справедливості» на західноукраїнських землях. Найчастіше виникає питання, а де ж ці поборники були раніше? У найбільш яскравих міжконфесійних, а насправді рейдерських інцидентах із захопленими храмами УПЦ вдалося зібрати такі факти, які дуже швидко ставлять всі акценти так, що загальна картина стає набагато зрозумілішою.

«Вони ніколи не ходили до церкви!»

Це – чи не перше, що доводиться чути від постраждалих від рейдерства прихожан УПЦ майже у кожному приході, де протягом останнього року захоплювали або закривали храми. Дійсно, чому раптом селян, які не надто переймались церковним життям, стало цікавити, як проходять богослужіння?

Одного перегляду відеозапису зі Свято-Успенського храму у селі Птича, що на Рівненщині, цілком достатньо – усі розмови про «почергове богослужіння», яке незаконно запровадила Птицька сільська рада для громад УПЦ та УПЦ КП, є лише розмовами. Люди, які з чиєюсь підтримкою захопили культову споруду – законне майно громади Української Православної Церкви, чітко говорять – «Ми не віддамо їм храм». Отже, вважати, що так зване «почергове користування» сільськими храмами нібито є виходом зі штучно створених майнових конфліктів, було б наївно. Конфлікти є не лише майновими. Відбувається щось іще.

Цікаві свідчення дають прихожанки УПЦ села Птича, яких колись… не пускали до церкви ті самі люди, які не пускають їх до власного храму сьогодні! Звісно, часу минуло чимало, однак селянки пам’ятають усе. Нині несподіваними церковними патріотами стають… вчителі, які колись ганили та переслідували дітей з православних сімей, яким не подобалось, що діти вдягаються у кольорах національного прапору, якими вони тепер намагаються прикрити своє минуле. Все це виглядає огидно, адже люди не мовчать, і зараз для них більш прийнятним є богослужіння у тимчасових приміщеннях, ніж поступки рейдерам, яким насправді храми не потрібні.

Київський патріархат – кадрова криза?

Історія з нинішнім церковним «патріотом», колишнім вчителем з села Птича, за свідченнями котрого колись запроторили до в’язниці православну вірянку, матір його учениць, – яскрава, показова, однак ще не найпоказовіша. В одному з проблемних сільських приходів у схожій ситуації знову зійшлися ідеологічні супротивники. При цьому під ярликом «москалів» опинились прихожани УПЦ, які дійсно народились у Росії… у Сибіру. Їхні батьки були на засланні, родина повернулась на Західну Україну тільки через десять років. А конвоював цих людей разом з іншими українцями… чоловік з їхніх же односельчан! Сьогодні нащадок табірного конвоїра почесно очолив новоявлену сільську громаду УПЦ КП, та знову тиранить своїх земляків. Цікаво, у якості хобі чи таки з грошовою винагородою?

Гроші не пахнуть?

Останнє, у що можна було б повірити, – це раптове просвітлення колишніх атеїстів та гонителів віруючих. Нині, після спаду виборчої активності, у багатьох приходах, де йшлося про можливі напади на храми УПЦ, ситуація трохи вщухла. Однак у тій самій Птичі конфлікт накаляють вже більше року. Де беруть натхнення та запал до дій пани та панянки, які несподівано «увірували» та бурно захищають храм УПЦ від його ж господарів, своїх односельчан?

Будь-якій людині, яка хоч трохи знається на психології, відомо, що тривати така агресія довго не може. Учасники конфлікту втомлюються, вичерпуються та помалу вертаються до своїх справ. Що підтримує запал боротьби невдах – громади Київського патріархату у Птичі, а також їхніх однодумців, новоявлених «прихильників» УПЦ КП у селі Колосова, які вщент програю́ть усі суди за законно оформлене храмове майно громад УПЦ? За що, образно кажучи, можна так довго рвати сорочку, якщо не зі зрозумілою мотивацією? Хто доглядає домашню худобу панянок з Птичі, які вирішили поки що пожити та поїсти у захопленому храмі? Хто їх годує та поїть, поки вони «голодують», та чому вони мають змогу не займатись своїми звичайними повсякденними справами?

Навіщо їм храми?

Відповідь проста. Але щоб дійти до неї, потрібно відкинути з міркувань усе зайве та брати чистий, зрозумілий фактаж. Храми закриті. Православні богослужіння масово зриваються. Крапка. Це і є, напевне, однією з основних цілей?

Читайте також