Святе Письмо і Священне Передання - джерела Богопізнання

Проблематика цього питання не є новою і думка, яка буде висвітлена в цій статті, навряд чи буде оригінальною. Однак, оскільки сприйняття Православ’ям Священного Передання є одним з каменів спотикання в богословських диспутах між православними і протестантами, варто вкотре сфокусувати свою увагу на цій проблематиці.

Основа цієї одвічної суперечки полягає в тому, що представники різного роду протестантських течій не визнають Священного Передання, як одного з законополагаючих елементів християнського життя. Натомість Святе Письмо (в окремих релігійних течіях взагалі сприймаються навіть не всі біблійні книги) є таким, на Яке потрібно спиратись в питаннях християнського віровчення і благочестя. Відтак, протестанти ставлять православним в провину те, що більшість церковних обрядів у них не мають жодного відображення в Святому Письмі.

Чим же є Священне Передання для православного християнина? Як говорить в своєму «Катехизисі» святитель Філарет (Дроздов): «Під ім’ям Священного Передання ми розуміємо те, коли істино віруючі в Бога, словом і прикладом передають одне одному, і пращури нащадкам, вчення віри, закон Божий, Таїнства і обряди».

Іншими словами, Священне Передання, це не записане Слово Боже. Апостол Павло в першому Посланні до Тимофія, після викладених ним повчань, каже: «О, Тимофію! Бережи передане тобі…» (1 Тим. 6:20), закликаючи свого учня зберігати і поширювати поміж християн все почуте від вчителя. Зауважмо, що те, що викладене в цих апостольських заповітах не є наслідком аналізу книг Святого Письма Нового Завіту, оскільки вони тоді навіть не були написані.

Апостол Павло передає все те, що почув від безпосередніх учнів Христових та те, що було відкрито йому Святим Духом. Записане слово Боже, в свою чергу, з’явилось набагато пізніше. Тим самим варто заперечити вчення багатьох релігійних течій, які вчать, що християни в питанні богопізнання можуть спиратись лише на Святе Письмо. Так само, в другому Посланні до Фесалонікійців, той же апостол зауважує: «Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом, чи посланням нашим», даючи читачам зрозуміти, що основні істини християнського віровчення передавались із вуст в вуста.

Дійсно, багато з того, що ми можемо побачити в Таїнствах і обрядах, і не лише Православної Церкви, немає жодних підтверджень в Євангелії. Відтак, з впевненістю можна сказати, що не лише Святе Письмо є єдиним джерелом Божественного одкровення. І справді, звідки християни взяли інформацію про те, що під час Таїнства Хрещення, особу, яка приймає на себе Благодать Божу, потрібно занурювати у воду тричі і повністю? Або ж про те, що новопросвічений повинен бути одягнений в білий одяг? Є ще безліч прикладів, які доводять теорію про те, що книги Старого і Нового Завітів не є єдиним джерелом Богопізнання.

Древнім і першопочатковим способом розповсюдження Божественного одкровення є саме Священне Передання. Звернімо увагу на те, що від Адама до Мойсея не було священних книг. А сама Книга Буття, - перша в Старому Завіті, - була написана пророком і боговидцем задовго після описуваних ним подій. Логічно припустити, що все, описане Мойсеєм, було занотовано саме завдяки переданню, народній пам’яті та тому, що відкрив пророку Господь.

Говорячи про Священне Писання Нового Завіту, задаймося запитанням, - хіба євангелісти занотовували всі події з життя Христового безпосередньо на місці, де вони відбувались? Або, хіба можливо щоб хтось з невчених рибалок, якими були апостоли Христові, записували усі проповіді свого Божественного Вчителя? Звичайно ж, що ні! Отже, зрозуміло одне, - все, що учні Христові бачили і чули, вони передавали, розповідаючи і ділячись почутим зі своїми слухачами.

Виходячи з усього вищесказаного, стає зрозумілим, що Священне Передання має такий же авторитет, як і Святе Письмо, оскільки останнє було написане саме завдяки першому. Православна Церква, в Свою чергу, визнає і записане і незаписане Слово Боже, двома складовими розповсюдження Божественного одкровення.

Підсумувати все зазначене варто було би словами святителя Іринея Ліонського: «Не потрібно в інших шукати істину, яку легко взяти в Церкві. Бо в Неї, немов в багату скарбницю, апостоли вмістили все те, що належить істині, так що кожен бажаючий може прийняти від Неї життєвий напій».

Читайте також

Кам'яний ящик для живої душі

Різкі слова Спасителя учневі здаються жорстокими. Археологія відкриває прихований і глибокий зміст незручного євангельського сюжету.

​Крик сліпців зламує релігійні алгоритми

​Епоха цифровізації перетворила духовне життя на сухий алгоритм. Крик євангельських сліпців повертає людину до живого переживання богоспілкування.

Чому Бог допускає зруйнування храмів: відповідь засланого святителя

Коли віруючі втрачають святині, здається, що Бог відвернувся від них. Святитель Іоанн Златоустий, який писав послання із заслання, вважає інакше.

Свобода без прописки: богослов'я вигнанців

Коли у вірян відбирають храми, нас охоплює паніка. Але досвід святих доводить: втрату місця для молитви неможливо перетворити на поразку Бога.

Зелений камуфляж: чому Христос прокляв смоківницю

Спаситель шукає плоди на зеленій смоківниці, але не знаходить їх. Ботаніка пояснює, чому цей пустоцвіт заслужив Боже прокляття.

Християнство починається там, де відбирають храми

Коли звичний церковний затишок руйнується, ми впадаємо у відчай. Святитель Іоанн Золотоуст із заслання пояснює, чому справжня віра ширша за стіни храму.