Неочікувані підсумки зустрічі Папи і Патріарха: гоніння проти християн, унія та українське питання

Отже, зустріч Папи Римського Франциска і Московського Патріарха Кирила, що відбулася 12 лютого на Кубі, як і очікувалося, стала однією з найбільш епохальних для християнського світу подій за останні 20 років. Та найнесподіванішою виявилася спільна заява Папи і Патріарха, що поставила крапку не над однією «і».

Як ідеться в повідомленнях ЗМІ, зустріч відбувалася за зачиненими дверима і тривала 2 години. Опісля перемовин було опубліковано спільну декларацію Папи Римського і Патріарха Московського, на якій варто було би особливо зосередитись.

Претензії на миротворчість

Варто зауважити, що декларація Папи і Патріарха поділяється на кілька частин за своїм змістом, тим самим нагадує послання апостола Павла. Після взаємних благословень та подяк Богові, Папа Франциск і Патріарх Кирил роблять акцент на різноманітні конфлікти, що мають місце в світі.

Дехто може вважати, що саме в цих пунктах було розглянуто окремі політичні теми. Однак, навряд чи політичні питання було винесено в спільний меморандум. Зважаючи на те, що бесіда Папи і Патріарха була приватною, можна припустити, що питання геополітики залишилися не озвученими публічно.

Те, що залишилось у полі зору – геополітика двох першоієрархів на користь миру в усьому світі. Заяви із закликами до миру, свідчення про потребу одностайності християнського світу, згадки про конфлікти з надією на їхнє припинення – все це високопарна позиція двох світових лідерів, які затвердили свою надважливість та авторитетність. Папа і Патріарх спільними зусиллями закликають до миру та дотримання християнських традицій, оскільки визнають, що саме ці цінності є основоположними та визначальними.

Не оминули на зустрічі також і питання конфлікту в Україні. Папа і Патріарх зауважили те, що проблеми в Україні мають комплексний характер. Указавши на гуманітарну та економічну кризу, першоієрархи закликали вірян обох конфесій не брати участі в ескалації протистояння, всіляко шукаючи порозуміння та примирення.

Миротворчий меседж першоієрархів є також демонстрацією того, хто саме сьогодні має найбільший вплив у християнському світі. Зауважимо, що з боку Православ’я – це не Константинопольский Патріархат, як було раніше. Вочевидь, тут прослідковується шамбезійський слід, що нещодавно доволі чітко розставив акценти.

Питання унії та черговий ляпас українським розкольникам

Найбільшого резонансу в українському медіапросторі набули спільні заяви Папи Франциска і Патріарха Кирила з питань унії та церковних розколів. Перше, в свою чергу, досить тривалий час є величезним каменем спотикання в стосунках РПЦ та РКЦ. Що стосується питання церковних розколів, то воно схоже на гармонійне продовження всіх тих заяв, котрі звучали з цього приводу в Шамбезі кількома тижнями раніше.

Папа Римський визнав, що уніатський прозелітизм та агресія є деструктивнимими чинниками, котрі не сприяють відновленню християнської єдності. Зрозуміло, що цю заяву понтифіка було різко розкритиковано в Україні. Українські греко-католики, хоча і лаконічно та обережно, однак висловили своє невдоволення своєму Папі, поскаржившись на те, що без них ці питання вирішувати некоректно.

Та потрібно враховувати всю специфіку стосунків УГКЦ та РКЦ, аби зрозуміти, чому Папа пожертвував унією. Надто помиляються ті, хто вважає, що греко-католицизм знаходиться в особливій пошані у римо-католиків. Ще в період зародження унії, ставка ставилася на те, що цей гібрид католицизму і Православ’я має стати перехідним процесом від «східної віри» до латинства. Однак, процес затягнувся. Та, не зважаючи на те, що греко-католицизм виділився в своєрідне відокремлення, Ватикан не мав бажання втрачати впливу на Сході, вважаючи уніатство ключовою зброєю у цій справі.

Відтак, уніатство сприймається Папою радше як інструмент для протидії Православ’ю. Та ніколи, в очах Ватикану, уніатство не стане на один рівень із римо-католицизмом. Самі уніати, хоча ніколи в цьому не зізнаються, відчувають себе другосортними поряд зі «старшими» братами по вірі. Хоча в адаптованому середовищі греко-католики відчувають себе панівним конфесійним елементом.

Таким чином, зважаючи на слова Папи Франциска, можна побачити, що понтифік готовий неодноразово принести в жертву свій сателіт – УКГЦ, особливо – заради великої геополітики. І скільки б українські греко-католики не обурювалися з цього приводу, скільки б архієпископ Святослав (Шевчук) не закликав українців не звертати уваги на слова їхнього Папи, малоймовірно, що це змінить щось у самій УГКЦ.

Українська Греко-Католицька Церква доти має якусь вагу, доки вона знаходиться в єдності з РКЦ. Коли раптом верхівка УГКЦ вирішить брати курс на відрив від своєї церкви-матері, вона стане черговою неканонічною церковною структурою, яких в Україні вже чимало. Прокляття Папою в УГКЦ бояться найбільше, оскільки розуміють, що без РКЦ вони – ніхто.

Згадуючи про неканонічні структури, варто зазначити, що питання церковних розколів, особливо їх визнання/невизнання, також було озвучене в спільній заяві Папи і Патріарха. Цей пункт укотре поховав будь-які сподівання на визнання представників «Київського Патріархату» і УАПЦ. Їх не визнає ніхто! Взагалі мова про визнання, як таке, не йдеться. Папа і Патріарх закликали долати церковні розколи на канонічних засадах.

Подібні рішення щодо неканонічних структур однозначно було спроектовано з аналогічних, тільки більш конкретних, виголошених у Шамбезі ієрархами Православних Церков. Таким чином, Римо-Католицька Церква дає чіткий сигнал усім, хто хоч якось сподівався на її підтримку в питанні ідентифікації. Загравання українських розкольників із представниками РКЦ не принесли бажаного для них результату.

Постскриптум. Істеричні конвульсії українських «незгідних»

Негативної реакції на подібні заяви Папи і Патріарха від представників УПЦ КП та УГКЦ не довелося довго очікувати. Офіційний спікер «Київського Патріархату» розігнав цілу інформаційну кампанію з дискредитації кубинської зустрічі. З офіційної сторінки в соціальній мережі Facebook Євстратія Зорі кілька днів не сходили гнівливо-саркастичні пости про Папу і Патріарха.

Одначе, всі намагання Зорі прокоментувати Гаванську декларацію виглядають банальним створенням гарної міни при поганій ситуації. Істерія в «Київському Патріархаті» є наслідком безвиході, що відчувають тепер у цій конфесії. Ще б пак! Адже таку колосальну кількість «ляпасів в обличчя» за кілька тижнів мало хто витримає спокійно.

Це також виказує справжнє розуміння свого становища в УПЦ КП. Воно – абсолютно нестійке та залежне від політичної ситуації в Україні. В усьому ж християнському світі на них поставили жирнючий хрест. Треба сказати, що ці дипломатичні провали «Київського Патріархату» в Україні і світі можна вважати початком краху цієї системи, що пришвидшиться після завершення епохи Філарета.

Що стосується греко-католиків, то тут все більш банально. Архієпископ Святослав (Шевчук) хоч і висловив своє «фе» Папі, але зробив це заради збереження свого авторитету в середовищі греко-католиків та маргінально налаштованих українців. На ділі Шевчук зробить усе, що йому накажуть із Ватикану. Тому не варто очкувати на якісь серйозні зміни в УГКЦ. Там укотре проковтнуть чергову заяву Папи, що зовсім не сходиться з їхнім способом мислення.

Читайте також