Коли комп'ютер може вбити? Про духовне і фізичне здоров'я дітей

Згадую своє щасливе дитинство, коли влітку вдома тільки ночував, а весь день проводив на вулиці. Ми грали в ігри перевірені часом і нашими батьками. Ігри були різні – від «пекаря» (потрібно було палицею збити пляшку з-під білизни́ і захищати свою територію) до невтомного футболу. Але, як каже Ліна Костенко: «Життя іде, і все без коректур». Так, час не стишує галопу. Змінюється не тільки світ, але і світогляди людей. Змінилися пріоритети. Змінилися ігри. Сучасним дітям не цікаві ігри їх батьків. Та і взагалі, комп’ютер замінив свіже повітря. Онлайн-режим замінив живе спілкування.

Комп'ютерні ігри вже міцно увійшли в життя мало не кожної людини, зайнявши, при цьому, почесне місце лідера серед всіляких способів організації молодіжного відпочинку та дозвілля. Віртуальний світ манить і затягує своїми безмежними можливостями.

До того ж кожен рік індустрія комп'ютерних розваг пропонує геймерам тобто ігроманам все нові і нові віртуальні ігри, від яких, здається, просто неможливо відмовитися. Але все частіше можна чути про шкоду комп'ютерних ігор, вже просто всі навколо сурмлять про це. І особливо питання ігрової залежності турбує батьків, чиї чада проводять весь свій вільний час перед монітором комп'ютера. Чим же, все-таки, небезпечні комп'ютерні ігри, яка шкода може від них бути?

Середньостатистичний чоловік в країні з розвиненою культурою онлайн ігор до 21 року проводить за комп'ютером близько 10 тисяч годин. Приблизно стільки ж часу проводить на заняттях за весь час навчання американський школяр, якщо він не пропускає уроки – такі дані наводить футуролог і геймдизайнер Джейн Мак Гонігал (Jane McGonigal) з Інституту Майбутнього (IFTF) в Каліфорнії. Як впливає на людину інформаційний потік, який можна порівняти за обсягом з системою шкільної освіти? У найкомп'ютеризованішій країні світу – Південній Кореї (де близько 85% мають цілодобовий доступ до Інтернету) вплив ігор на людину контролюється державою. Більше 50% населення (за даними Korea National Information Society Agency) грають в онлайн-ігри, близько 6% населення страждають від ігрової залежності. Починаючи з трирічного віку дітей в дитячих садах вчать, як контролювати час спілкування з електронним пристроєм. Очікується, що під цю державну програму з 2013 р. потраплять близько 90% дітей у віці від 3 до 5 років. Для школярів уряд створив «навчальні табори», куди батьки можуть насильно помістити дитину, яка надмірно захоплюється іграми. Для дорослих гравців діє безкоштовна служба психологічної консультації.

Чому гра, яка дитині допомагає отримувати нові знання, розвиває моторику і пам'ять, починає руйнувати особистість? Доктор медичних наук, професор, лікар психіатр, нарколог, психотерапевт і священик Григорій Григор'єв займається різними «залежностями» більше 35 років, за цей час через доктора Григор'єва пройшло близько 130 тисяч пацієнтів, 395 з них страждали залежністю від азартних ігор. Вивчаючи психофізіологічні механізми формування залежності о. Григорій дійшов висновку, що за своїм впливом на організм комп'ютерні ігри дуже схожі на ігри азартні. І там, і там ключову роль відіграє сильний стрес.

За словами священика Григорія, для дітей стресом може бути загроза ігровій смерті або місія з порятунку світу, можливість реалізувати в грі свої комплекси і мріяння. Що поганого в сильному стресі?

«Стрес – це захисна реакція організму, яка покликана спрацьовувати тільки в особливо екстремальних ситуаціях для того, щоб допомогти людині вижити, – каже о. Григорій. – Якщо за хлопцем, скажімо, погнався собака, і він перестрибнув через паркан, побивши при цьому світовий рекорд із стрибків у висоту, то гормони стресу, за допомогою яких він це зробив, рятують йому життя». Як приклад, лікар Григор'єв наводить відомий йому випадок з оповідання покійного академіка А.Ф. Трешнікова, коли на Північний полюс висадилася одна з перших груп полярників, на чолі з Папаніним, люди зайнялися будівництвом бази для ночівлі, а пілот літака стояв під крилом, він відчув що хтось ззаду поплескав його по плечу. Він обернувся і з жахом побачив перед собою величезного білого ведмедя готового на нього напасти. В одну мить, без розбігу, з місця, льотчик застрибнув на крило літака, висотою більше двох метрів. У цій же експедиції, за збігом обставин, знаходився колишній чемпіон СРСР зі стрибків у висоту. У снігу йому прочистили доріжку для розбігу, але він не зміг застрибнути на крило. Якщо стрес повторювати багаторазово, то може наступити виснаження організму. «Стрес знімає захисні фізіологічні бар'єри організму і при певному передозуванні може привести до смерті, – говорить професор. – Якщо людину після такого рекордного стрибка через «паркан власних можливостей» ще раз поставити поряд з огорожею і знову пустити злого пса, то резервні можливості людського організму можуть виснажитися і людина може померти, добігши до мети, як древній марафонський бігун добіг із звісткою про перемогу і помер від фізіологічного перевантаження. Стрес фізіологічно необхідний для порятунку життя, а не для задоволення. Для задоволення повинні включатися нервові клітини центрів головного мозку, що виробляють гормони радості, позитивні емоції».

Вчені провели експеримент над щурами: в мозок гризунів імплантуються електроди і дратівливий «центр радості» приводиться в дію натисканням спеціальної кнопки. Отримуючи задоволення від фізіологічного стресу, пацюк натискав кнопку аж до повного виснаження і смерті. Таким чином внутрішнє задоволення здатне зруйнувати інстинкт самозбереження і привести до виснаження і смерті.

Повністю занурюючись в найсильніші ігрові переживання, людина стимулює зону стресу, що починає виробляти стресові гормони. У міру того, як стимуляція стає систематичною, в організмі відбувається патологічна перебудова. «Від стресових гормонів людина відчуває як алкогольне сп'яніння, – пояснює доктор Григор'єв. – При грі людина виробляє і закріплює в організмі механізм немотивованої «радості» від стресу». Але людина, як уважає лікар, до такого механізму отримання задоволення просто не пристосована фізіологічно.

Комп'ютерні ігри – вбивця часу... і якщо розглянути онлайн ігри, то тут у багато разів все гірше, бо занадто часто це перетворюється не просто в забаву, а в постійну спрямованість всіх думок. Навіть відійшовши від комп'ютера, пішовши на роботу або на навчання, людина буде думати тільки про те, як би швидше повернутися назад у свій маленький комп'ютерний світик, де проводять частину свого життя сотні тисяч таких же, як він, гравців.

Слід зауважити той факт, що саме про комп'ютерні ігри, а не про якісь інші розваги говориться так багато поганих речей. І людьми цілком компетентними, знаючими, шанованими. Переважна більшість провідних психіатрів стверджують про безумовну шкоду, яку завдає комп'ютерна гра психіці людини. Таким чином, це розвага далеко не таке невинне явище, яким його хочуть представити певні ідеологи, і є всі підстави ставитися до цих ігор негативно, утримуватися від них і навіть забороняти їх своїм дітям. Хоча заборонити взагалі, звичайно ж, не можливо, занадто великі фінансові інтереси стоять за цими забавами. Реально тільки уберегтися від цього самому, але не більше. Геймер повинен розуміти, що життя пройде, а він так нічого не досягнув і не добився. Час – найбільший скарб, яким володіє людина і потрібно розпорядитися ним розумно. Не можна розтрачувати його легковажно на порожні та пусті справи. Наприклад, є стільки чудових книжок, навіть світських авторів, і навіщо ж натомість витрачати свій дорогоцінний час на якісь дурні комп'ютерні ігри? Люди, які виправдовують ігри, просто не знаходять в собі мужності подивитися правді в очі і покінчити з цією згубною пристрастю раз і назавжди. Комп'ютерні ігри затягують не на жарт і щоб виправдати години, місяці, роки витраченого життя мимоволі потрібно вигадувати всякі дурниці про їх міфічну колосальну користь і притягувати за вуха різні надумані аргументи. Ігромани – це нещасні люди, які прагнуть хоч чим-небудь заповнити внутрішню порожнечу власної душі. Але будь-яка людина в змозі добровільно відмовиться від комп'ютерних ігор саме тоді, коли відкриє для себе щось набагато важливіше, найкраще і прекрасне ніж жалюгідний убогий маленький світ віртуальної іграшки. Є люди православні, які мають залежність від ігор. Вони повинні відмовитися від цієї згубної пристрасті. У нас є всі засоби для боротьби з гріхом, про які не знають невіруючі люди – що ж нас захоплює і змушує поклонятися гріху? Будемо боротися як добрі воїни Христові! Поставимося з усією серйозністю до слів святого праведного Іоана Кронштадтського: «Справжнє життя є вигнанство: вигнав його, сказано, Господь Бог з раю (Бут. 3: 23), і ми всі повинні посилено прагнути через покаяння і діла, гідні покаяння, до своєї Небесної Батьківщини. «Владико, жадану Батьківщину подай мені, «рая паки жителя мя стоворяя» (вірш в суботу на «Непорочних»). «Справжнє життя – це щоденна, жорстока, найгіркіша війна із ворогами нашого спасіння, особливо з невидимими духами злоби піднебесної, які не залишають нас ні на один день в спокої, але невпинно підступають і запалюють в нас різні пристрасті і жалами своїми нас ранять. Тому пам'ятай, що проти нас ведеться безперервна війна; що не на часі спочивати, веселитися і розважатися в цьому житті, даному для приготування до майбутнього… Серед усіх твоїх життєвих задоволень над тобою тяжіє найбільше нещастя, людино: ти грішник, ти ворог Божий, ти у великій небезпеці втратити вічне життя, особливо якщо живеш недбайливо, чи не твориш справ, гідних покаяння. Отже, над тобою тяжіє гнів Бога твого, особливо якщо ти не приносиш Господу свою молитву, покаяння і виправлення».

І не будемо сумувати, якщо гріховна пристрасть перетворилася на укорінений навик, бо як сказав пастир Кронштадський отець Іоан: «Важко побороти пристрасті, що зробилися природними членами нашими («умертвите уди ваша, яже на землі» (Кол. 3, 5)), але при невпинній увазі до самого себе і при старанній безперервній молитві, за допомогою Божою можливо побороти і викорінити їх».

Читайте також