Пасхальне послання Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія

Христос Воскрес!

Усіх Вас, всечесні архіпастирі і пастирі, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри — улюблені чада нашої Святої Української Православної Церкви, сердечно поздоровляю з найбільшим нашим християнським святом — зі святом Світлого Воскресіння Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа.

Воскресіння Христове стало тріумфом, що завершив спасительний подвиг утіленого Сина Божого. У Воскресінні Христовому звершилося те, заради чого прийшов на землю Бог: спустошене пекло і відібрана влада у диявола і сила у смерті. У Воскресінні Христовому для людини відкрилися двері солодкого і прекрасного Раю, для якого людина була створена Богом, в якому людина колись перебувала, але який людина загубила — через неправду, що людина прийняла в свою душу і яка спотворила внутрішній світ людини, зробила людину неспроможною жити в Раю.

Найщасливішими у Воскресінні Христовому стали наші прабатьки Адам і Єва, бо вони колись особисто вкусили солодощі райського блаженства, а потім загубили його. Скорбота про втрачений Рай, що багато тисячоліть пригнічувала наших Прабатьків, була глибшою і важчою від скорботи всіх земнородних, які бачили загублений Рай тільки очима своєї віри. Тому, хоча у Воскресінні Христовому зраділо і звеселилось усе Боже творіння (Канон Св. Пасхи, п. 9), але неможливо виміряти межі радості наших Прабатьків, які спробували колись райського життя не вірою власного серця, а живим досвідом свого особистого життя.

У ті трагічні дні, коли, після Свого розп’яття руками беззаконних (Діян. 2.23), Спаситель перебував «во гробе плотски, во аде же с душею, яко Бог» (тропар часів Пасхи), важкі думки і почуття наповнили серця тих Послідовників Христових, які були очевидцями того, що звершилось на Голгофі з їх улюбленим Учителем і Господом (Ін. 13.13). Але скоро їх смуток перетворився на радість. Спочатку Ангел сказав жонам-мироносицям, які прийшли до гробу Спасителя: «Ви шукаєте Іісуса розп’ятого? Його немає тут — Він воскрес!» (Мф. 28.5–6). Мироносиці сповістили про це Апостолам, а потім Сам воскреслий Спаситель багато разів з’являвся Своїм Послідовникам і Учням, розмовляв з ними і показував їм«руки і ноги і ребра Свої» (Ін. 20.20) як свідчення того, що страждання і смерть Спасителя на Голгофі завершилися світлим і славним Його Воскресінням.

Звістка про Воскресіння Христове, як світла блискавка, облетіла спочатку Іудею, потім сусідні країни, а після — весь світ. Віра у Христа розп’ятого і Воскреслого давала людям сили перемагати зло і духовно вдосконалюватися. Віра у Воскреслого Христа відкрила людям можливість знайти Істину, ту вічну Божественну Істину, що робила і робить людей вільними і щасливими у повному і справжньому змісті цих слів. Христос подарував людям можливість ще тут, на землі, під час цього короткочасного життя, особисто зустріти Його як вічного Бога, реально прийняти Його в свою душу і насолоджуватися спілкуванням із Ним, як колись Адам насолоджувався спілкуванням із Богом у Раю. Ця таємнича зустріч із Христом у різних людей звершувалася по-різному. Одні зустрічали Христа в юному віці, — як ті діти, котрі колись супроводжували Христа як Переможця смерті і взивали до Нього: «Осанна», коли Він славно входив до Ієрусалима. Другі зустріли Спасителя вже у зрілому віці, як, наприклад, апостоли, жінки-мироносиці та інші учні, які супроводжували Спасителя під час Його земного спасительного служіння. Інші ж, і це переважна більшість людей, зустріли Христа наприкінці свого земного життя, як це було у Симеона Богоприїмця і у благорозумного Розбійника.

А чи відбулася таємнича зустріч із Воскреслим Христом у нас? Чи прийняли ми Христа у своє серце? На це запитання кожен із нас відповісти може тільки сам за себе. Якщо в душі людини палає вогонь любові до Бога і до ближнього, якщо людина в душі своїй примирилася зі своєю совістю, і совість їй ні в чому не докоряє, — це означає, що людина зустріла Христа, і Христос Господь, разом із Небесним Отцем, створив у серці цієї людини для Себе обитель (Ін. 14.23).

А що робити нам, хто ще не удостоївся честі особисто зустріти Христа? Нам треба прикладати більше зусиль і старанності для того, щоб утверджувати своє життя на заповідях Христових. Чим глибше заповіді Христові проникають в життя людини, тим більше шансів у неї особисто зустріти Христа, вмістити Його в своє серце і, в міру своєї моральної чистоти, ще за свого земного життя насолоджуватись благами майбутнього віку.

Чим більше серед нас буде таких людей, котрі через своє благочестиве життя удостоїлись честі особисто зустрітися з Христом, тим більше серед нас буде миротворців, які своїм словом, і навіть просто своєю присутністю, будуть вносити в наше неспокійне і збентежене людське суспільство жадану прохолоду Божественного миру.

Із такими роздумами і почуттями ми зустрічаємо свято Преславного Христового Воскресіння і, смиренно дякуючи своєму Спасителеві за священний дар вічного життя, молимось, щоб Спаситель наш і Господь Іісус Христос благословив нашу Українську землю і наш народ, щоб Господь умиротворив усіх нас і навчив, як нам об’єднатися навколо Істини, Якою є Сам Христос (Ін. 14.6), щоб ми, об’єднані один із одним союзом Божественної любові, успішно долали труднощі і складнощі, якими наповнене земне життя людини.

Ще раз сердечно поздоровляю усіх Вас, дорогі брати і сестри, зі світлим святом Преславного Христового Воскресіння, з Великим Днем Христової Пасхи. В ім’я цієї великої Перемоги Життя над смертю, обіймімо один одного, простімо один одному і всі разом — єдиними устами і єдиним серцем — заспіваймо священний Гімн переможного Христового Воскресіння: «Христос воскресе из мертвых, смертию смерть поправ, и сущим во гробех живот даровав». Амінь.

Воістину Христос Воскрес!

Смиренний
+ОНУФРІЙ,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

Київська митрополія УПЦ

Читайте також