15 червня православні віруючі шанують пам'ять святителя Никифора Сповідника

Святитель Никифор Сповідник народився у Константинополі у другій половині VIII століття, в епоху іконоборства. У 730 році імператор Лев III Ісавр заборонив шанування ікон; за часів імператора Костянтина V Копроніма, у 754 році, на іконошанувальників офіційно почалися справжні гоніння.

Батьки майбутнього сповідника – з високопоставленої придворної сім'ї, але праведні християни, виховали у Никифора глибоку віру та готовність до подвигу сповідання. Святий Никифор отримав гарну світську освіту, але найбільше вивчав Святе Письмо та читав духовні книги.

Як християнина, батька майбутнього Патріарха позбавили придворної посади та заслали до Нікеї. Мати пішла за ним у вигнання, а коли чоловік на засланні помер, повернулася у Константинополь та прийняла чернечий постриг.

Як блискуче освічений син імперського чиновника, при імператорі Леві IV Никифор зайняв посаду придворного радника. Після смерті Льва IV, за малоліттям його сина, імператора Костянтина VI, регенткою стала його мати, прихильниця іконошанування імператриця Ірина, перша з жінок в історії Візантії, яка правила самодержавно. Вона почала підготовку Вселенського Собору для вирішення питання про шанування ікон, і у 787 році він відбувся та засудив іконоборську єресь. А Никифор, який прекрасно знав Святе Письмо, від імені імператора виступав на ньому із захистом Православ'я.

Після Собору він ще кілька років був при дворі, а потім не витримав, кинув службу, оселився на самоті на березі Босфору, зайнявся наукою, побудував церкву, заснував монастир та навіть до постригу жив, як справжній монах – у науковій праці, безмовності, пості та молитві.

При іконоборці Левові V Вірменинові в імперії почалася нова смуга смут та репресій. Відразу почати відкрите гоніння на Православ'я імператор не міг, оскільки іконоборство було засуджено VII Вселенським Собором, і Патріарх Никифор продовжував служити, переконувати народ зберігати православну віру та боротися з єрессю.

Імператор почав викликати із заслання єпископів та кліриків, відлучених від церкви VII Вселенським Собором, та зібрав із них другий іконоборський собор, що у 815 році у храмі Святої Софії скасував постанови Вселенського Собору. Тоді Патріарха Никифора, якого собор відлучив від Церкви, заслали спочатку у монастир у Хрісополь, а потім – на острів Проконніс у Мармуровому морі.

Після 13 років поневірянь та утисків, 15 червня за новим стилем 828 року святитель Никифор помер у вигнанні, залишивши після себе велику духовну спадщину – численні історичні, догматичні та канонічні твори.

13 березня 847 року нетлінні мощі святого Патріарха Никифора, що пролежали у землі 19 років, із торжеством були перенесені до Константинополя у соборну церкву Святої Софії.

Читайте також