30 червня Церква прославляє пам'ять святих мучеників Мануїла, Савла та Ісмаїла

Святі мученики Мануїл, Савел та Ісмаїл, рідні брати, походили зі знатного перського роду. Їхній батько був язичником. Мати-християнка хрестила дітей та виховала їх у твердій вірі у Христа Спасителя.

Змужнівши, брати потрапили на військову службу. Вони були послані для укладення мирного договору з імператором Юліаном Відступником (361-З63) в якості послів перського царя Аламундара. Юліан прийняв їх з належною честю та виявив прихільність. Але коли брати відмовилися взяти участь у язичницькому жертвопринесенні, розгніваний Юліан, порушивши закон, ув’язнив мирних посланців чужої країни у темницю як злочинців.

На допиті він сказав їм, що, якщо вони зневажають шанованих їм богів, то не можна досягти між країнами ні згоди, ні миру. Святі брати відповідали, що вони послані своїм царем з державним дорученням, а не для того, щоб міркувати про богів.

Бачачи твердість віри святих братів, імператор звелів піддати їх жорстоким мукам. Святих мучеників підвісили, прикувавши руки та ноги до дерева, у голови встромили цвяхи, а під нігті рук та ніг вбили гострі спиці. Під час катувань святі воїни, як би не відчуваючи мук, славили Бога та молилися. Нарешті, святим мученикам відсікли голови мечами.

Тіла їх Юліан наказав спалити, але раптово стався землетрус, земля розверзлася та прийняла у свої надра тіла святих мучеників. Через два дні, після старанної молитви християн, земля повернула тіла святих братів, від яких виходили пахощі.

Багато язичників, які стали свідками того дива, увірували у Христа та хрестилися. Християни з честю поховали мощі святих мучеників – братів Мануїла, Савела та Ісмаїла. Це відбулося у 362 році. З цього часу мощі святих страстотерпців прославилися чудесами.

Дізнавшись про вбивство своїх послів та про те, що злочинець Юліан з численними військами йде проти нього, цар Аламундар зібрав військо та став на кордоні своїх володінь. У великій битві перси здолали греків. Юліан Відступник був убитий святим великомучеником Меркурієм.

Через 30 років благочестивий імператор Феодосій Великий побудував у Константинополі храм на честь святих мучеників, а святитель Герман, Патріарх Константинопольський, написав у пам'ять та похвалу святим братам канон.

Читайте також