«Господь поки випробувань не дає, а далі – хто знає»
Учні сільської загальноосвітньої школи зустрічали митрополита Могилів-Подільського та Шаргородського Агапіта в яскравих національних костюмах, читали вірші про зміцнення Православ'я і силу архієрейської молитви, співали церковні пісні.
Владика Агапіт очолив святкову Божественну літургію у співслужінні духовенства Вінницької та Могилів-Подільської єпархій. Людей, що причащалися, було доволі багато, особливо дітей. Після богослужіння відбувся хресний хід навколо храму з читанням Євангелія та освяченням святою водою. А потім, за традицією, була трапеза для більш ніж 300 гостей свята.
«Та мені вже краще тюрма була тоді, ніж село без церкви»
Це, загалом-то, звичайна для церковного життя подія привертає увагу разючим контрастом з загальним фоном відносини влади і населення, що зазнало впливу пропаганди, до Української Православної Церкви. Тим більше, що храм на честь Чуда архистратига Михаїла в Хонах села Слобода Шаргородська зовсім новий – всього лише рік пройшов з дня його освячення.
Втім, є в селі і старовинна дерев'яна церква Різдва Богородиці, збудована ще в середині XVIII століття. Але вже багато років вона в аварійному стані, і священик Михаїл Кушнір вів нерівну боротьбу з чиновницькою бюрократією і стихією за збереження цієї пам'ятки архітектури і можливість проводити у ній богослужіння, поки будували новий храм. Батюшку і по інстанціях роками ганяли, і погрожували судом.
– Та мені вже краще тюрма була тоді, ніж храм без купола і село без церкви, – згадує про той час о. Михаїл.
Місце для майбутньої церкви священик побачив уві сні, і, милістю Божою, районна влада саме там і виділила земельну ділянку. А те, яким повинен бути храм в Слободі Шаргородській, батюшка зрозумів в Донецькій області, проїжджаючи через місто Костянтинівку:
– Я як той храм побачив – і все! Серце загорілося, що тільки такий храм будувати, і більше нічого.
Чудеса місцевого масштабу
Тепер храм на честь Чуда архистратига Михаїла в Слободі Шаргородській, який будували вісім років, викликає подив і зовнішньою добротністю, і гарним стилем споруди на території з мало не ландшафтним дизайном, і внутрішнім оздобленням. І тепла підлога в церкві є, і своя котельня, і два види опалення – електричний котел та на твердому паливі. Вода як всередині, так і зовні. І навіть ангел біля входу стоїть з фонтаном, в якому вода стікає з-під ніг статуї. Розписали церкву в обласній глибинці відомі столичні іконописці, заслужені художники України Олексій Кукалов і Наталія Папірна – високий художній рівень ікон і фресок помітний відразу.
Ще на початку будівництва храму під його майбутнім престолом викопали колодязь, в якому забили одразу два джерела. Настоятель каже, що це теж диво: «Як на свято Чуда архистратига Божого Михаїла сила Божа з'єднала дві річки в одну, так і наш храм на двох джерелах побудований».
Батюшка освячував воду в колодязі всі роки будівництва церкви. На ній і замішували розчин, і штукатурку – на цій воді весь храм побудований. Сталося тут і чудесне зцілення – жінка, яка дуже погано бачила на одне око, вмилася водою з колодязя, в оці почалося сильне печіння, а потім з нього ніби заволока спала, і вона стала добре бачити.
– Слава Богу, примножуються люди у нас з того часу, як відкрився новий храм. І я дуже радий цьому, – каже о. Михаїл. – І вдячний Господу, що у нас є новий храм. Тому що ті люди, які щонеділі приходять до нового храму, в старому просто не вмістилися б.
Але старовинний храм Різдва Богородиці теж не пустує. У ньому проводяться богослужіння на всі пам'ятні дати протягом церковного року – і у Великий піст, і на Успіння Божої Матері, і ось, на престольне свято 21 вересня.
«Треба свій дім захищати!»
В Слободі Шаргородській 754 двора, тобто більше 2500 жителів. На думку священика, до нового храму добре ставлення, як мінімум, у половини жителів. Бо є в селі і сектанти всякого роду, і католики. Років десять тому о. Михаїл за своєю ініціативою зробив перепис населення – з його благословення парафіяни обійшли всі вулиці і будинки і зафіксували, де живуть православні, де католики, де баптисти, де євангелісти і т. д. І вийшла цілісна картина. У ній враховані і ті православні жителі села, які ходять на богослужіння у Шаргородський Миколаївський чоловічий монастир. А ось розкольників в цьому селі немає. Принаймні, вголос поки таких настроїв ніхто не озвучував.
Ми поцікавилися у священика, як так відбувається, що в Україні стільки конфліктів навколо канонічної Православної Церкви, і храми захоплюють, і безперервні провокації, а у нього в селі все так мирно і рівно – і влада на престольне свято приходить, і число парафіян зростає?
– Не знаю. Мабуть, Господь так дає, – каже о. Михаїл Кушнір. – Думаю, що кожен повинен бути на своєму місці, і в будь-якій ситуації, як би там не було, завжди пам'ятати, що ми – православні. І ні в якому разі не відступатися від віри, не нехтувати, а берегти віру православну. Людина повинна вірити в Бога, а далі – Господь управить. Нам, слава Тобі Господи, Господь поки випробувань таких не дає, а далі – хто знає. Поки що я радий, що все мирно в нас і благополучно.
Читайте також
Старець Паїсій Святогорець: Як пережити війну і не зійти з розуму
Новинна стрічка зараз лякає сильніше Апокаліпсису, а сирени повітряної тривоги стали саундтреком нашого життя. Афонський старець знає, як не втратити себе в цьому хаосі.
«Містерія Введення»
Цієї події немає в Євангелії, але вона змінила все. Розбираємо, як Діва Марія стала новим Ковчегом Завіту і чому мовчання важливіше за релігійний активізм.
Війна світів: чим мир Христовий відрізняється від перемир'я в аду?
Чому справедливість без любові – це завжди диктатура? Розбираємо, як відрізнити Божий мир від «миру кладовища» і чому дрони вилітають не з військових баз, а з наших сердець.
Стратегії духовного життя в Різдвяний піст
Чому одних молитов мало, а дієта не рятує? Порівнюємо піст з війною та спортом, вчимося у преподобного Паїсія Величковського та шукаємо способи не витрачати сили даремно.
«Грошове прокляття»: чому корупціонери не бояться пекла?
Євангельський багатій і сучасні ділки. Розбираємо, як працюють духовні закони і чому «брудні гроші» завжди ведуть до катастрофи.
Хвороба як нагорода: чому старець Паїсій називав скорботи «авансом» від Бога
Афонський старець, вмираючи від раку, запевняв: ця недуга дала йому більше, ніж роки суворої аскези. Вчимося «божественної математики» страждань.