Чому у вік науки ми захопились марновірством

Христос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...

Так у чому ж справа? Чому людина у вік науки й освіти так легко віддається на поталу забобонам? А все тому, що забуває першу частину тієї фрази, якою Христос охарактеризував її – «роде невірний». Марновірство – це суєтна, порожня віра. Іншими словами – це віра в ніщо,  в нуль. Але разом з тим це все ж таки віра, а раз так, то вона відвертає людину від віри істинної, від віри в Бога. Будь-яке марновірство – це релігійна зрада. Тобто якщо людина сподівається, що її захистить червона нитка, значить, вона свідомо відмовляється від захисту Божого. Але червона нитка – це забобон, нуль і захистити вона не може... Ось і виходить, що ми, такі розумні і освічені, потрапляємо у простеньку пастку, розставлену дияволом, який не тільки хоче нас знищити, але і виставити дурнями. Вибір, як кажуть, за нами...

КП

Читайте також

Коли святі не могли пробачити один одному: Історія трьох учителів Церкви

Ікона показує їх разом, але життя розвело нарізно. Про те, як дружба розбилася об церковну політику, а єдність довелося вигадувати через сімсот років.

«Якщо залишуся живим, піду в Почаївську лавру!»: історія старця-подвижника

Він пройшов Другу світову, пережив радянські в'язниці і гоніння на Церкву, але не зламався. Спогади про схиархімандрита Сергія (Соломку) – легендарного економа і молитвеника.

Сп'яніння Богом: чому Ісаак Сирин молився за демонів, не вірячи у вічне пекло

Церква згадує святого, чиє богослов'я – це радикальний протест проти сухих законів релігії. Про те, чому Бог не є справедливим, а пекло – це школа любові.

Що буде з християнством, коли воно перестане бути оплотом цивілізації?

Західні демократії люблять згадувати про свободу віросповідання… коли їм вигідно. Коли ні – прекрасно дружать з переслідувачами християнства.

Скальпель і хрест: Розмова з хірургом, який обрав Бога в розпал терору

Ташкент, 1921 рік. Професор хірургії одягає рясу і йде в операційну. Я питаю: навіщо? Він відповідає, але не так, як я очікував.

Бог, Який біжить назустріч

​Ми іноді думаємо про Бога як про суворого суддю з папкою компромату. Але притча про блудного сина ламає цей стереотип.