Чому у вік науки ми захопились марновірством

Христос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...

Так у чому ж справа? Чому людина у вік науки й освіти так легко віддається на поталу забобонам? А все тому, що забуває першу частину тієї фрази, якою Христос охарактеризував її – «роде невірний». Марновірство – це суєтна, порожня віра. Іншими словами – це віра в ніщо,  в нуль. Але разом з тим це все ж таки віра, а раз так, то вона відвертає людину від віри істинної, від віри в Бога. Будь-яке марновірство – це релігійна зрада. Тобто якщо людина сподівається, що її захистить червона нитка, значить, вона свідомо відмовляється від захисту Божого. Але червона нитка – це забобон, нуль і захистити вона не може... Ось і виходить, що ми, такі розумні і освічені, потрапляємо у простеньку пастку, розставлену дияволом, який не тільки хоче нас знищити, але і виставити дурнями. Вибір, як кажуть, за нами...

КП

Читайте також

Новий рік на кладовищі: картина-пророцтво про наше життя

Замість олів'є – холод могильних плит. Історія однієї картини 1984 року, яка стала моторошним дзеркалом нашої реальності та іконою сьогодення.

Не відкладайте життя на «після війни»: прощальний урок старця Паїсія

Ми запитуємо, коли настане мир, а він вчить не втрачати «сьогодні». Утішний діалог для тих, хто втомився чекати, боятися і жити чернетками.

Найсумніша притча: трагедія нерозділеної любові Бога

Бог накрив стіл і чекає на нас, а ми зайняті волами та землею. Чому ця євангельська історія – про кожного з нас і про те, як пекло починається з фрази «мені ніколи»?

Бог у підгузках: чому Всевишній став немовлям

Чому нам простіше вірити в «космічну енергію», ніж у Бога, Якому потрібно змінювати пелюшки, і навіщо Всемогутній вирішив стати безпорадним.

Божественна математика від старця Паїсія: Як нулі можуть стати мільйонами

Зимова зустріч у келії Панагуда. Чому ми рахуємо свої гріхи та успіхи за законами людської бухгалтерії, а Бог – за законами любові, де 2+2 не завжди дорівнює 4.

Ікона «Несподівана радість»: Чому Богородиця іноді руйнує наш комфорт?

Яка страшна історія прихована за затишною назвою ікони, про духовне «роздвоєння особистості» і чому Бог змушений діяти, як хірург.