Чому у вік науки ми захопились марновірством

Христос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...

Так у чому ж справа? Чому людина у вік науки й освіти так легко віддається на поталу забобонам? А все тому, що забуває першу частину тієї фрази, якою Христос охарактеризував її – «роде невірний». Марновірство – це суєтна, порожня віра. Іншими словами – це віра в ніщо,  в нуль. Але разом з тим це все ж таки віра, а раз так, то вона відвертає людину від віри істинної, від віри в Бога. Будь-яке марновірство – це релігійна зрада. Тобто якщо людина сподівається, що її захистить червона нитка, значить, вона свідомо відмовляється від захисту Божого. Але червона нитка – це забобон, нуль і захистити вона не може... Ось і виходить, що ми, такі розумні і освічені, потрапляємо у простеньку пастку, розставлену дияволом, який не тільки хоче нас знищити, але і виставити дурнями. Вибір, як кажуть, за нами...

КП

Читайте також

Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші

​Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.

Жінка, яка перемогла гріх

Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.

Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму

Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».

Покаяння царя і червоний плащ Урії

Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.

Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії

Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.

Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту

Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.