Чому у вік науки ми захопились марновірством

Христос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...

Так у чому ж справа? Чому людина у вік науки й освіти так легко віддається на поталу забобонам? А все тому, що забуває першу частину тієї фрази, якою Христос охарактеризував її – «роде невірний». Марновірство – це суєтна, порожня віра. Іншими словами – це віра в ніщо,  в нуль. Але разом з тим це все ж таки віра, а раз так, то вона відвертає людину від віри істинної, від віри в Бога. Будь-яке марновірство – це релігійна зрада. Тобто якщо людина сподівається, що її захистить червона нитка, значить, вона свідомо відмовляється від захисту Божого. Але червона нитка – це забобон, нуль і захистити вона не може... Ось і виходить, що ми, такі розумні і освічені, потрапляємо у простеньку пастку, розставлену дияволом, який не тільки хоче нас знищити, але і виставити дурнями. Вибір, як кажуть, за нами...

КП

Читайте також

Вода – пам'ять світу про Рай: чому ми завжди відчуваємо спрагу

Ми звикли вважати воду просто ресурсом, але в християнстві це «космічний слух» і свідок створення світу. Про те, чому склянка води на столі – це символ надії, і як навчитися пити молитву.

Пустеля мегаполісу: як знайти Бога в шумі новин і галасі думок

Про те, чому Бог не живе в онлайні і як створити тишу всередині себе, навіть якщо ви в метро.

Пророчества о воде: зачем Иордан потек вспять и почему огонь сошел на воду

У Хрещенський святвечір ми читаємо про те, як пустеля стає садом, а гірка вода – солодкою. Чому ці давні тексти є ключем до розуміння головної таїни свята?

Бог під ножем: Чому Церква святкує перший біль Христа

Ми часто ховаємо це свято за пам'яттю Василія Великого, соромлячись його фізіологічності. Але Бог довів, що Він – не голограма, а реальна людина.

Коли тебе списали: Святитель Нектарій про життя після втрати статусу

Ти втратив роботу, дім і повагу суспільства? Тобі здається, життя закінчене? Розмова з митрополитом, який став чорноробом, але переміг у Вічності.

Втеча до Єгипту: інструкція з виживання в часи Ірода

Бог біжить у країну зла, щоб врятуватися. Чому мовчання сьогодні голосніше за крик, а незнання новин – акт мужності? Вчимося у Святого сімейства мистецтву внутрішньої еміграції.