Чому у вік науки ми захопились марновірством

Христос називав сучасне Йому людство «родом невірним і розбещеним». При цьому Він вказував на одну деталь, яка, судячи з усього, властива всім і завжди – ми шукаємо «знамень», тобто чудес. Не можна сказати, що сьогодні людина менш невірна або розбещена, ніж у часи Христа. Хтось навіть буде стверджувати, що більше. Разом з тим пошук чудес істотно відрізняє сучасну людину від людини древньої. Раніше все життя сприймалося як чудо. Птах летить – чудо, корабель пливе – чудо, грім гримить – чудо з чудес. Тому людина намагалася пов'язати своє життя з набором знаків, які, на її думку, це чудо провокували. Або, навпаки, намагалась всіляко їх уникнути. Так з'явилися забобони. Сьогодні ми вже давно дивимось на те, що раніше сприймалося як чудо, як на абсолютно зрозумілі і з'ясовні явища. Ми знаємо, що літати можуть не тільки птахи, але і сама людина. Вже давно знайшли наукове пояснення грому і блискавці, дощу і снігу. Здавалося б, що разом з цим повинні зникнути і забобони... Але забобони залишилися. Більше того, сьогодні вони ще міцніше увійшли в життя людини, ніж раніше. Наприклад, ще кілька років тому людей з червоною ниткою на руці ви навряд чи б зустріли. Зате сьогодні...

Так у чому ж справа? Чому людина у вік науки й освіти так легко віддається на поталу забобонам? А все тому, що забуває першу частину тієї фрази, якою Христос охарактеризував її – «роде невірний». Марновірство – це суєтна, порожня віра. Іншими словами – це віра в ніщо,  в нуль. Але разом з тим це все ж таки віра, а раз так, то вона відвертає людину від віри істинної, від віри в Бога. Будь-яке марновірство – це релігійна зрада. Тобто якщо людина сподівається, що її захистить червона нитка, значить, вона свідомо відмовляється від захисту Божого. Але червона нитка – це забобон, нуль і захистити вона не може... Ось і виходить, що ми, такі розумні і освічені, потрапляємо у простеньку пастку, розставлену дияволом, який не тільки хоче нас знищити, але і виставити дурнями. Вибір, як кажуть, за нами...

КП

Читайте також

Бродяги з Нагірної проповіді

Нам здається, що віра вимагає нескінченного запасу міцності. Але Христос звертається до тих, у кого більше не залишилося сил тримати удар, пропонуючи щось зовсім інше.

Таємний бунт проти духовної смерті та диктатури думок

​Земна метушня перетворює людей на полонених нав'язливих думок. Святі отці відкривають єдиний шлях до виходу з цього смертельного сну.

Вогонь всередині потира

Ми звикли ставитися до Причастя як до благочестивого ритуалу. Але біля вівтаря на нас чекає лякаюча реальність зустрічі з живим Богом.

Втеча з ментальної в'язниці земної метушні

​Ми прагнемо до комфорту в земній, горизонтальній площині, забуваючи, що духові необхідна вертикаль. Справжнє вознесіння починається тоді, коли розум нарешті замовкає.

Праведний гнів випалює серце дощенту

Ми виправдовуємо злобу ревністю про захист святинь. Але чесна розмова з праведником позбавляє ілюзій, залишаючи нас наодинці з випаленою порожнечею серця.

Дзеркало поверх ікони: пастка «правильного» благочестя

Ми ховаємося від тривоги в устав, вичитуємо правила та акафісти. І можемо не помітити, як починаємо молитися власному відображенню, а не Христу.