Коли часи були легкими?

Сьогодні особливо часто лунають голоси про те, що ми, мовляв, живемо у важкі часи. І з цим дійсно не посперечаєшся. Однак виникає і інше питання: а коли часи були легкими? Чи можна сказати, що легко було нашим дідам відбудовувати країну, практично повністю зруйновану війною? Хіба нашим прадідам було легко пережити громадянську війну після революції 1917 року, сталінські репресії і голод? Легко було й тим, хто жив до них? Ні, насправді легких часів не буває. Важко всім і завжди. Проблема в іншому – в нас самих.

Це означає, що головне місце в нашому житті займає не час і навіть не проблема, з якою ми зіткнулися, а те, як саме ми до цього ставимось.

Сьогодні шматок хліба на столі (і нічого більше) говорить про те, що люди, які мають цей шматок, бідують – у них немає грошей на м'ясо, масло, ікру. Але давайте згадаємо, що ще не так давно цей самий шматок сприймався як незліченне багатство, як свідоцтво достатку.

Що сталося, що змінилося між зараз та тоді? Тільки наше сприйняття. Все просто – ми розучились дякувати Богові за те, що маємо. І мова йде не про «сьогодні» або «вчора», а про наше життя взагалі. Вся справа в тому, що цінувати якусь річ найчастіше ми починаємо саме тоді, коли її втрачаємо. Причому це стосується і людей у тому числі.

Я не намагаюся зараз якось виправдати те, що відбувається, і заспокоїти тих, у кого на столі немає шматка хліба. Я просто намагаюся сказати, що нарікання і обурення ніколи не були творчими силами. Творить тільки любов і вдячність.

На цю тему згадується гарна притча. Якось один чоловік нарікав: «О, Господи, як же мені важко!». На що Господь йому відповів: «Ти ще не знаєш, що таке важко. Я зараз тобі покажу».

А інший чоловік сказав: «Господи, як же мені легко і добре!». На що Господь йому відповів: «Ти ще не знаєш, що таке легко і добре. Я зараз тобі покажу».

Точно так само все відбувається з нами – чим більше ми обурюємось та нарікаємо, тим гірше і важче ми живемо. Адже, згідно зі святими отцями, молитва людини, що ремствує, не доходить до Бога. Тож давайте всі разом зробимо так, щоб наша молитва була завжди дієвою. Засіб для цього є тільки один – подяка. Слава Богу за все!

КП

Читайте також

Притча про таланти: перемога відваги над страхом

Притча про таланти відкриває глибинний вибір кожної людини. Ми або наважуємося примножувати довірені дари, або ховаємо власне життя в пастці тривоги.

Загадковий «наречений крові» в книзі Вихід

Нічна зупинка обертається смертельною загрозою для лідера Ізраїлю. Порятунок приходить від жіночої руки та кременевого ножа.

Втома Богослова від столичних інтриг

Коли нам здається, що святі ніколи не втомлювалися від церковних чвар, згадаймо історію єпископа Григорія у столиці як літопис глибокого вигорання.

Здорова амбіція чи духовне падіння?

​У Церкві іноді вважають, що соромно бажати досягти успіху у своїй справі. Чи справді християнство вимагає від людини сірості, бідності та відмови від професійного зростання?

Страж над сирійською пустелею

У V столітті віра стала для багатьох зручною звичкою. Сирійський пастух кинув виклик цій теплохладності, піднявшись над землею заради служіння Творцю.

​Ключ до таємниць вічності

Образи та претензії перетворюють внутрішній світ людини на темну тюремну камеру. Вектор вічної долі визначається здатністю прощати.