Ми не знаємо, що таке смерть, тому що не знаємо, що таке життя

Бесіда на недільне Євангеліє
про чудо зцілення Спасителем померлого сина вдови

Що означає «втратити останнє» знають не всі. Вдова втратила останнє, що у неї було – єдиного сина, опору, надію, любов. Спаситель воскресив її сина, тому що Він – Любов, і для того, щоб показати нам: смерті, з моменту втілення у світ Слова, більше немає.

Чи знаємо ми про це? Ми не знаємо про смерть нічого, тому що не знаємо, що таке життя. Для нас життя – це низка змін, що відбуваються протягом часу, які ми сприймаємо як приємні, скорботні або нейтральні. Позбавлення нас можливості спостерігати і відчувати ці зміни, реагувати на них сприймається нами як втрата життя.

Але чи це є життям та смертю? Проф. О. І. Сидоров вважає: «Навряд чи буде перебільшенням сказати, що головною проблемою буття як усього людства, так і кожної конкретної особистості є смерть. Вона, з одного боку, є непорушний і неминучий факт, а з іншого – є таємниця і вічне питання для кожної людини, яка приходить у цей світ»

Ця «таємниця і вічне питання» керує всім нашим підсвідомим страхом перед життям і перед смертю. Атеїстичний екзистенціалізм намагався приручити смерть у площині цьогобічного буття, включити її до горизонту нашого життя, надати їй вимір свідомості. Але виглядає ця спроба як фраза, сказана «Горбатим» Жеглову: «Не бійся, ми тебе не боляче заріжемо»

Спаситель, Який воскресив сина вдови, говорить нам інакше: «Не бійся, смерті немає, хто вірує в мене, переходить від смерті у життя». Те ж повторює нам і Іоанн Златоуст у листах до Олімпіади: «Адже одне тільки, Олімпіадо, страшно, одна спокуса, власне лише гріх; все ж інше – байка, чи ти вкажеш на каверзи, чи на ненависть, чи на підступність, чи на неправдиві доноси... чи на війну у всьому всесвіті, яким би все це не було, воно і тимчасове, і скороминуче, ...та анітрохи не шкодить тверезій душі. Ось тільки одне страшно... гріх».

А ось лист святителя Феофана Затворника до вмираючої сестри: «Господь нехай благословить схід твій та твій шлях по твоєму сході. Адже ти не помреш. Тіло помре, а ти перейдеш в інший світ, жива, яка себе пам'ятає та весь навколишній світ впізнає. Там зустрінуть тебе батюшка та матінка, брати і сестри. Поклонися їм, та наші передай їм привіти, та проси попіклуватися про нас. Ось, власне кажучи, що є смерть».

Ми боїмося смерті ще й тому, що не зрозуміли, що таке життя. Нам здається, що зі смертю тіла просто змінюється картинка сприйняття світу, ми переходимо до іншої реальності, динаміка існування в якій буде чимось відрізняться від нашої.

Ні, не буде, буде те ж саме, тільки ще гірше. Є з цього приводу анекдот-притча, коли людині набридло одноманітне життя – «завод, вечеря, телевізор, дружина з бігуді на голові, сніданок, завод, вечеря....», і він, щоб перервати цю безглузду нескінченність, повісився. Ангел Смерті його вводить у Новий світ, і той знову бачить перед собою «завод, вечерю, телевізор, дружину з бігуді на голові, сніданок, завод, вечерю....». Він з жахом кричить Ангелу: «ні, тільки не це, я повісився, щоб цього не бачити». На що Ангел відповідає: «То було тимчасовим, а це вже точно назавжди»

І Царство Боже, тобто життя майбутнього віку, починається всередині нас, в цьому житті, і пекло також народжується в нас тут. Життя майбутнього віку – це продовження серіалу, написаного нами по цей бік могили. Якщо ми будемо дивитися на життя через призму українських ЗМІ, як цей кіт https://www.youtube.com/watch?v=-jhDjM36FK0, то і життя в нас буде таке ж, як його очі. Якщо ж ми навчимося жити Богом, ігноруючи пекло, яке нам нав'язує світ, ми уникнемо його і тут, і там. У світі залишилося ще багато чого, що не підвладне деяким нашим політикам й іншим людям з хворою психікою. Є ще світ Божий навколо нас, є серце в наших грудях, є життя душі, яка не підпорядковується Верховній Раді, є Бог, є Отці, біля ніг яких можна сидіти, слухаючи їхні солодкі слова з богодухновенних писань, є ще багато чого, що овіяне світлом, радістю, теплотою і любов'ю. Це наші батарейки і наш компас. Це і є справжнє життя.

Ось що пише про це Ісаак Сирін в Слові 28: «Коли знання вознесеться над земним і помишлятиме про сокрите від очей, здійметься д'горі і послідує вірі, возпрагши будучого віку і всього обітованного у віднайденні сокровенних таїн... тоді злітає воно - мов на крилах - у сфери безтілесних, торкається глибин неосяжного моря, зрить умом своїм Божественну й чудну правлячу десницю у всіх мислячих і почуттєвих єствах. І здіймається тоді се знання до духовних таїн, що їх можна збагнути лише простим і проникливим умом. Тоді внутрішні почуття пробуджуються для духовного діяння, яке в будучому віці переміниться у безсмертя і нетління, бо ще в цьому житті, ніби в тайні, сподобилось мисленного воскресіння -істинного свідоцтва про загальне воскресіння усіх».

Читайте також