«Розкольники нас тільки згуртували»: громада УПЦ побудувала новий храм замість втраченого

15 листопада 2016 року у селі Білогородка Дубенського району митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій звершив чин освячення нової церкви.

Потреба в будівництві храму у селі виникла після того, як у 2014 році старовинну культову будівлю відібрали розкольники. Левова частина вірян не погодилась з такими діями і, разом із настоятелем – протоієреєм Віталієм Чайкою, відійшла молитися до пристосованого під Богослужіння приміщення.

– Перша зима наша без церкви пройшла швидко і непомітно, людей у хатині щонеділі додавалось, стали приходити навіть ті, що спочатку чи то боялися поговорів у селі, чи то соромились того, що молитви доводиться возносити не в храмі. Але якось так Бог управив, що нас цей розкол тільки здружив. За зиму ми обговорили свої можливості, і всі одноголосно виявили стійке переконання в тому, що для релігійної громади УПЦ потрібна нова церква, – розповідає Марія Остапчук, жителька села Білогородка, котра відвела частину своєї хатини під Богослужіння.

Кількість житлових дворів у селі приблизно дві сотні, і тільки у п’ятидесяти мешкають віряни УПЦ, тому, звісно, з початком будівництва храму вони на свою адресу чули чимало скептичних думок, насміхань та глузувань. Коли ж церква почала рости на очах, кпини припинились, натомість з’явились нові розмови та обмовляння релігійної громади УПЦ прихильниками КП.

– Найбільше дратує те, що Українську Православну Церкву постійно звинувачують у тому, що ми перераховуємо гроші на Москву. Плітки, якими громада Київського Патріархату намагалася очорнити будівництво нашої церкви на цей раз, знову стосувались Росії, мовляв, це вона нам гроші дає на зведення храму. Хочеться спитати в свою чергу, коли ж ви, шановне панство Київського Патріархату, визначитесь у своїх звинуваченнях: чи то нам Москва дає, чи ми Москві ??? – емоційно зауважує настоятель Свято-Луківської церкви у селі Білогородка протоієрей Віталій Чайка.

А тим часом люди із великою християнською душею у Білогородці з’являлись просто нізвідки – жертвували кошти, будівельні матеріали.

– Одного разу ми їхали поблизу цегельного заводу у Тараканові. Один священик в автомобілі висловив таку думку, що, можливо, варто було б заїхати і попросити власника, щоб знизив вартість однієї цеглини і відпустив її по пільгових цінах. Під час розмови з керівником заводу з’ясувалось, що сам він давно відвідує греко-католицьку церкву, а ось батьки були християнами. Два роки тому з його батьком стався нещасний випадок, його похоронили, а син і досі чекав, щоб він навідався до нього уві сні. І ось – диво-дивне – якраз перед нашим візитом батько все ж таки приходив до сина у білому одязі і за когось просив. Власник підприємства цей сон під час нашого візиту трактував у такий спосіб, що покійний прийшов просити за нас і за цеглу для церкви у Білогородці. Отож, частину будівельного матеріалу на храм пожертвували, а на частину знизили ціну, – розповідає протоієрей Віктор Земляний, керівник відділу міжконфесійних конфліктів при Рівненській єпархії УПЦ.

Незважаючи на не по-осінньому холодний день, на те, що дорога до села важка й у заметах, люди, духовенство та чернецтво з’їхались до нової церкви у Білогородці у дуже піднесеному настрої. Вперше під склепінням храму лунав святковий спів хору Почаївської Лаври, вперше спільно молились не тільки місцеві жителі, а й віряни з сусідніх сіл, що приїхали молитовно підтримати однодумців. У вітальному слові до кількох сотень вірян УПЦ, митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій зазначив:

– Сьогодні я вам доземно вклоняюсь за вашу працю та наполегливість, за те, що у буремні часи, коли тривають гоніння на нашу церкву, ви не полишили православ’я, не пішли в розкол, а навпаки, заклали стійкий фундамент для утвердження віри Христової на багато років у вашому селі. Приклад стійкості та впертості вірян УПЦ має слугувати наглядним прикладом для тисяч православних, котрих сьогодні вигнали із власних церков.

З благословіння владики Варфоломія настоятель Свято-Луківської церкви протоієрей Віталій Чайка був нагороджений хрестом з прикрасами, а хор та регент храму – почесними грамотами, як свідчення відданості та багаторічної праці на церковній ниві.

Читайте також