Введення в Храм Пресвятої Богородиці

Скільки часу існує Церква, стільки ж часу знаходяться люди, які вважають своїм обов'язком продемонструвати свою «освіченість», кидаючи в неї каміння. Вони то в одному місці знаходять протиріччя, то інше здається їм сумнівним та малоймовірним. Свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці – одне з найбільш критикованих свят. У 19-20 століттях «начитані богослови» говорили, що це все міфологія, що «Протоєвангеліє Якова», звідки йде опис цього свята, – це апокриф, який з'явився лише у п'ятому столітті, що Захарія у знайдених  списках первосвящеників не значиться, і що вся ця історія не більш ніж благочестива фантазія, до якої можна поблажливо зійти, враховуючи її корисність для неосвічених в науці невігласів.

Але пізніше виявилось, що «Протоєвангеліє Якова» знайшлося у папірусі III століття, а це означає, що текст більш давній. Його аналіз показав, що він використовує у тій частині, де розповідається про Введення в храм, інше джерело – ще більш давнє. І тому такі грубі помилки, які приписуються «Протоєвангелію Якова», в ньому міститись не могли. Іосиф Флавій у списку іудейських первосвящеників того часу Захарію дійсно не згадує. Але тепер нам відомо й інше – що в той час було кілька священств і кілька первосвящеників.

Сьогодні також знаходяться охочі показати свою начитаність та покритикувати історичний зміст свята. Чого вартує лише початок подібних публікацій – «чим більше ми пізнаємо стародавні іудейські традиції, тим більш неймовірною виглядає історія Введення в храм Діви Марії». І який висновок мають зробити читачі,  дізнавшись про це?! «А, ось воно що, а я то думав...».

Тож, навіщо святкувати те, чого не було?! Дивно, що православні інтернет-видання виконують функцію тих органів, які раніше боролися з церквою і розвінчували її «мракобісся». Я не розбиратиму «науковість» підходу автора вищенаведеної публікації, а краще зверну увагу читачів на головне.

Суть свята Введення в Храм Богородиці Церква передає не лише догматично точно та сотеріологічно правильно його зміст, але, що найважливіше, – дає нам істинно православне розуміння місця Божої Матері в Домобудівництві нашого спасіння.

Коли ми дивимося на картину, ми забуваємо, що перед нами двовимірна площина, яка не має третього виміру. Але ми «бачимо» там намальовані дерева, птахів, людей, тварин та інше у тривимірному вимірі. Наш мозок сам «домислює» те, що око не бачить на картині. Причому робить це так, що ми навіть не помічаємо, що бачимо не те, що є насправді, а те, що моделює нам наш мозок.

Бачити неіснуюче – це і є віра. Віра – це особливе відання, яке є властивість душі. Але після гріхопадіння ми втратили цю здатність бачити очима віри. Тому доводимо, що цього не може бути, тому що... І далі йдуть якісь аргументи, які лише говорять про сліпоту душі його автора. Це все одно, що покласти на письмовий стіл картину Шишкіна «Ведмеді в лісі» і доводити, що ніяких ведмедиків немає, тому що насправді тут лише розмазана по полотну фарба. Але ведмедики є, ми їх бачимо, а от наш критик – ні, і це його обурює.

Введення в храм було! Я в цьому жодної хвилини не сумніваюся. Більш того, його не могло не бути. Інакше Діва Марія не могла стати Матір'ю Божественного Logosa. Жодній земній людині не вмістити в себе Божественну іпостась для того, щоб втілити її в плоть людської природи. Звичайно, для цього повинна бути створена особлива душа, до якої не може бути домішано нічого з земної пристрасності та розсіяності. Якщо монастир – це особлива теплиця, де вирощується святість, то Святая Святих – це Теплиця, де вирощувалась та, яка покликана стати «Чеснішою Херувим та славнішою без порівняння Серафим», та, яка стане вище  найвищих небесних сил. Неважливо, де знаходилась Святая Святих, було це місце Єрусалимського храму, чи якесь інше, але те, що воно було, і що це місце було Найсвятішим на землі, я не сумніваюся. Як тільки прийшов час осмисленого життя, тобто з трьох років і до самого моменту сходження Духа Святого на Діву Марію, вона перебувала у споглядальній безмовності та постійній нерозсіяній молитві. Ніяк інакше така душа не могла б дозріти до стану сверхангельського, як тільки через багате напоєння Благодаттю.

Митрополит Антоній Сурозький говорив: «... є свята, так само, як і ікони, які говорять нам про якусь внутрішню подію, навіть якщо історичні їхні обставини не ясні. Таким є свято Введення у храм Пресвятої Богородиці. Щоб історично в стародавньому Єрусалимі дійсно сталася та подія, яка описується у богослужбовій пісні, – навряд чи можливо; але вона повідомляє нам щось більш значне, більш важливе про Божу Матір, ніж фізичний Її вступ у Святая Святих, який був заборонений і Первосвященику...»

Те ж саме можна сказати і про інші описані в подіях свята обставини. Сходи, які ведуть у Святая Святих, являють собою складні та високі бар'єри, які необхідно подолати, щоб увійти за внутрішню завісу цього світу. Ми всі їх намагаємося подолати у своєму житті. Це в першу чергу покаяння та зміна розуму. Коли очищається розум і серце, тоді душа отримує можливість споглядати логоси творіння та божественне домобудівництво у світі, далі душа стає сотаінницею Бога, його улюбленою нареченою. Всі ці сходинки Діва Марія подолала не по віку, що викликало подив та захоплення. Діви чеснот дійсно освітлювали їй шлях та підносили її на самі вершини сходів.

У Святая Святих будувалася Драбина Якова, яка зросла за роки усамітнення та молитви до найвищої захмарної далечини. І тоді, коли її будівництво було закінчене, нею на Землю зійшов Бог, щоб нас із Вами піднести на Небо.

Читайте також