Доторкнутися до таємниці смерті
Лякає насамперед невідворотність смерті. Вона неминуча для всіх і кожного. Говорити про те, що ми всі помремо – настільки ж банально, як говорити про те, що всім нам треба їсти і спати. Але якщо сон та їжа нам дійсно потрібні, то смерті ми вважали б за краще уникнути.
Уникнути ще і тому, що лякає, по-друге, невідомість. Ми не знаємо, як ми помремо, і не знаємо, коли ми помремо. А найголовніше, нам дуже мало відомо про те, що буде після того.
Для людей віруючих є Святе Письмо, яке за допомогою образів і символів дає нам можливість доторкнутися до таємниці смерті. І тому ми, християни, боїмося не стільки смерті, скільки предстати на Суд Божий. А ось для людей невіруючих і цього немає. Для них – повна невідомість. Звідси і страх.
Крім того, по-третє, фактично завжди процес вмирання пов'язаний зі стражданнями і болем, яких боїться кожна жива істота, а не тільки людина.
Одним словом, вмирати ми не хочемо, боїмося, але в кінці кінців все одно вмираємо. Можливо, саме тому ця тема настільки непопулярна сьогодні. Людина намагається обдурити саму себе і переконати себе в тому, що смерть ще занадто далеко від неї і готуватися до смерті, незалежно від віку, зарано. Коли ж вона стикається зі смертю інших людей, своїх родичів, наприклад, намагається максимально згладити неприємні враження. Саме тому померлих одягають красивіше, часто використовують косметику, щоб вони виглядали молодше або краще. Одним словом, роблять все, щоб смерть не була такою страшною.
Крім того, у суспільстві все більш стають непопулярними розмови про смерть. Заговорити з пристойною та освіченою людиною про те, що прийде час і вона помре – означає образити її (в кращому випадку), а в гіршому – стати її «смертним» ворогом.
Але християнство постійно нагадує нам про те, що життя коротке. І весь час потрібно витратити на те, щоб гідно зустрітися з Христом. У цьому його сенс і зміст. А смерть – просто крок назустріч вічності. І жити треба так, щоб цей крок був спрямований у бік Бога. Тоді і боятися не будемо. Взагалі нічого.
Читайте також
Апостол другого плану
Матфія зарахували до лику учнів Христових не за якісь заслуги, а за те, що він нікуди не зникав, поки інші відходили й зраджували.
Великодня проповідь про розбірки у винограднику
Господар виноградника платить запізнілому стільки ж, скільки тому, хто працював від світанку. Такий був головний удар Спасителя по нашому відчуттю справедливості.
Бог почув крик Давида, почує і наш
Третина біблійних псалмів – це крик болю, докори і гнів, звернені до Бога. Церква не викреслила з них жодного рядка – адже в цьому можна знайти опору.
Міра посту важливіша за його суворість
Типікон розписує мирянину монастирський устав погодинно, не даючи зразків його мирського виконання. Міра посту – не в уставі, а в розсудливості.
Як християни відмовилися від пацифізму
Як перші християни відмовлялися вбивати за наказом – і що змінилося після Константина.
Синець під оком неправедного судді
Спаситель використовує образ підкупного чиновника, щоб навчити нас ніколи не опускати руки. Історичний розбір палестинського суду I століття змінює погляди на молитву.