Коли приходить батюшка з кропилом

Хрещенською водою окроплюють свої будинки православні християни у Хрещенський святвечір після великого водоосвячення. А після, в усі дні святкування Богоявлення, священики окроплюють будинки та квартири, лікарні та дитячі будинки, офіси та навчальні заклади. Однак цієї благочестивої традиції дотримуються далеко не усюди. Але там, де люди усвідомлюють потребу у Благословенні Господному місцю свого проживання, окроплення житла може тривати кілька тижнів.

«Традицію не сприйняв»

Павло Лебедєв, парафіянин Спасо-Преображенського кафедрального собору Вінниці:

– Окроплення квартир на Водохреща – це, як я розумію, в селі така традиція. Батюшка всіх знає, і в селі народ більш релігійний, навіть якщо в церкву не ходять. А в місті один-два відсотки населення до храму ходить, і священик не знає, де вони мешкають. Тож, напевно, мало реально, щоб священик по всіх хатах ходив. Та й у під'їздах – кодові замки та домофони. Священику просто так важко прийти, подзвонити у кожні двері та запропонувати окропити квартиру.

Завдання ускладнюється, коли свято припадає на робочий день – тут би на службу й освячення встигнути і швиденько на роботу побігти. Куди вже тут батюшку з окропленням квартири чекати! Тому треба, якщо є бажання, батюшку окремо запрошувати. Сам я цього ніколи не робив. Я з невіруючої родини, і прихід до Церкви не був нічим обумовлений. І традицію окроплення квартир на Водохреща якось не сприйняв – у моєму районі і у нас в місті вона не поширена. Кілька років тому запросив священика освятити квартиру. А окроплення квартир на Хрещення, як я розумію,– просто благочестива традиція, а не щось обов'язкове. Звичайно, було б добре, але за побутовими турботами якось важкувато.

«Якщо б батюшка йшов по під'їзду...»

Віталій Харченко, парафіянин Спасо-Преображенського кафедрального собору Вінниці:

– Нам квартиру священик на Хрещення ніколи не окропляв. Чув, як владика розповідав, що в багатьох містах є такий звичай, що священиків запрошують окропляти оселі на Хрещення. А у Вінниці, каже, такого звичаю немає. Тому запропонував, щоб люди самі окропляли святою водою, яку принесли з церкви.

У нас в соборі сім священиків, і я міг би запросити батюшку. Але я не те що не готовий, а просто такого звичаю немає, тому і не запрошую. Хоча, звичайно, було б добре, якби батюшка йшов по під'їзду, заходив до всіх – я б відкрив двері, він і до мене б зайшов. А так, щоб запрошувати – це складно. Напевно, у містах такого немає, тому що люди не завжди вдома бувають. А в селі у будь-якому випадку завжди хтось в оселі є.

«Живу з чужими людьми»

Лілія Джеджула, парафіянка храму святителя Луки Кримського у Вінниці:

– В місті, де я зараз живу, ніколи не освячувала, а в селі – да. От в середу будуть освячувати. Приходить батюшка, прочитає молитви, покропить водичкою, хрест намалює, рік напише на дверях чи на лутці – і все. Кожного року стараємося освячувати, і якщо хрестик видно, він його не поновляє –  тільки рік виправляє. 
 
А у місті в мене не виходить – інколи з роботою не співпадало, а зараз я знімаю житло, і мені це не так важливо. Я живу з чужими людьми, в кожного – своє бачення, свої думки, погляди. Може, вони й не заперечують. Але навіть не знаю, чому ніколи тут, у місті, не запрошувала батюшку окропити квартиру. Хоча з нашого храму батюшки освячують квартири – люди записуються. 

(Наступного дня Лілія запросила священика, і він покропив орендовану квартиру святою водою. Домовилися, що через тиждень батюшка прийде освятити помешкання особливим чином).

«Благодать дається і людині, і квартирі»

Антон Кавалер, парафіянин храму святителя Луки Кримського у Вінниці:

– Третій рік запрошую священика окропити квартиру на Хрещення. Раніше не знав, що є така традиція, і дізнався випадково – отець диякон записувався на окроплення, а батюшка запропонував заїхати, коли буде в моїх краях. Священик зателефонував, я його зустрів на перехресті, показав, як проїхати, і він покропив квартиру. Я думав, що це освячення, але батюшка мені пояснив, у чому різниця між освяченням і окропленням, і пізніше, коли він був вільніший, приїхав та освятив квартиру Чином з читанням Апостола і Євангелія.

А окроплення святою водою – кожного разу як оновлення. Як ми оновлюємо наше хрещення у сповіді і причасті – повертаємося до початкового стану омитості та чистоти, так і квартира окропленням освячується. Це означає, що наше життя і діяльність присвячується Богові, а не те, що дім наш робиться святим, а стіни непорушними. Це і нагадування людині, до чого вона прагне і куди йде. І можливість поговорити зі священиком, звичайно.

У нас все пов'язано – матеріальне та нематеріальне. Тут є внутрішня складова – радію, коли батюшка співає тропар до Богоявлення, підспівую те, що вмію і згадую. А зовнішня – коли кроплять святою водою. Начебто тут матеріального нічого суттєвого не відбувається – ні грошей не дають, фанфари і весела музика не звучать, прихованих оплесків або реготу теж немає, а як люди радіють! Ось тут і є зв'язок матеріального з нематеріальним. До того ж – прийшов священик додому, причому, знайомий священик, і згадуєш, що свято – добре, загалом. Я не зациклююся на всякі забобони, хоча вони у мені є – миготять загальноприйняті уявлення, нарослі як поліпи. Але окроплення квартири – в першу чергу оновлення людини і всієї її діяльності, оскільки вона, тією чи іншою мірою, пов'язана з будинком. Людина може своєю присутністю освятити будинок, і навпаки. Середовище впливає на людину, а людина – на середовище. Окропленням благодать дається і людині, і квартирі. Але якщо у людини немає бажання прийняти благодать, то хоч банками зі святою водою заставься... А може – навпаки: людина ще не готова, але через середовище на неї коли-небудь потім подіє. Може, людина згадає, і в ній прокинеться бажання бути з Богом.

«Щоб ніяка нечисть у помешканні не водилася»

Георгій та Людмила Толчеви, парафіяни храму великомученика Пантелеймона Цілителя у Вінниці:

– Вже кілька днів після роботи ходжу з нашим священиком окропляти квартири – сьогодні ось і нашу будемо. Раз на рік обов'язково потрібно окропляти своє помешкання, щоб ніяка нечисть в ньому не водилася. Тому що, як би ми не старалися жити благочестиво, все одно в оселі буває і марнослів'я, іноді проскакують і погані слова. Наша поведінка у сім'ї, взаємини один з одним – коли ми не тримаємо себе в руках та дозволяємо собі різко висловитися – через всі ці негативи вичерпується Божественна енергія. Що впливає на наш сон, здоров'я, стосунки в родині. Тому необхідно відновлювати благодать в оселі, окропляючи її святою водою. А святе місце, як відомо, порожнім не буває. І скільки я себе пам'ятаю, кожного року батюшка приходив до нас та окропляв будинок – і коли жив в селі, і в місті.

– Батюшку треба приймати з радістю. Десь читала, що свій будинок потрібно окропляти святою водою кожного дня. І що хтось із святих щодня окропляв своє житло. Його запитують: «Навіщо ти це робиш?». А він відповідає: «Ви б бачили, скільки бісів водиться у кожному нашому домі, і коли я окропляю святою водою, вони вискакують».

Засіб духовної допомоги

Протоієрей Володимир Тютенко, настоятель храму святителя Луки Кримського у Вінниці:

– Хрещенська вода – велика святиня, «агіасма». При звершенні чину великого освячення води Церква молиться, щоб ця вода стала засобом, що освячує людину, відганяє всяке зло, наповнює її духовними даруваннями – засобом, який вводить людину в Життя Вічне. А оскільки християнське життя – це духовна боротьба, то свята вода є допомога в цій боротьбі. Тому її п'ють, окропляють нею місце, де людина мешкає, та предмети, якими вона  користується.

Як на Різдво Христове прийнято ходити по домівках з колядками, тропарем і побажаннями духовними, так і на Хрещення Господнє, друге свято загального свята Богоявлення, теж прийнято ходити з окропленням, співаючи тропар і кондак Свята. Священики приходять в оселі мирян, щоб освятити їхні житла, побажати господарям доброго року і Божої допомоги. І люди, які з вірою приймають цю традицію, очікують, що через освячення, яке звершується священиком, Господь подасть їм Своє Благословення.

Відвідини священиком своїх парафіян – це те, що зміцнює їхнє духовне життя та допомагає згуртуватись парафії, створює більш близькі і теплі стосунки.

Є сім'ї, в яких люди важко і довго хворіють, вдома у них безлад та інші постійні проблеми, чи треба їм запрошувати священика і долучатися до цієї традиції?

– Звичайно, людина і сама може окропити своє житло, але, все-таки, не треба соромитися священика, треба довіряти йому і бути відкритим перед ним. Священика кличуть саме для того, щоб показати свої проблеми, а потім вже і радитися, як їх долати. А «помилковий» сором лише приховує проблему і тим погіршує ситуацію.

Якщо в родині постійно сваряться, сперечаються і лихословлять, до такого будинку треба запрошувати священика?

– Священики приходять до людей зі святою водою, щоб нагадати їм про свято Хрещення і про слова Іоанна Хрестителя і самого Христа: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне». А покаятися – означає виправитися. Якщо людина запрошує священика, вона  повинна мати бажання змінити себе, своє життя і свої взаємини зі світом. Ось з таким бажанням зміни до кращого і треба запрошувати священика, а свята вода є одним із засобів духовної допомоги!

А як бути тим, хто мешкає в орендованих квартирах? Адже найчастіше господарі житла – люди невіруючі або нецерковні.

– Місце, де людина мешкає, і все, чим вона користується, має бути освячене. Тому жодних проблем немає – потрібно запросити священика, щоб окропив квартиру святою водою та благословив на проживання в ній.

Багато говорять, що окропляти святою водою житло потрібно для того, щоб там не водилися «барабашки», домові та інша нечисть.

– Менше треба вірити у різного роду «барабашок», тому що сама людина є джерело домашніх скандалів, хоча свята вода – це засіб освячення, який виганяє всяку духовну нечисть.

Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?