«Мета капеланського служіння одна – спасіння людських душ»
Як сказав на самому початку Високопреосвященніший владика, «Ми починаємо заняття у київських духовних школах з предмету духовно-пастирське служіння в Збройних Силах України. До цієї події йшли дуже довго, і саме зараз, по волі Божій, розпочали цю важливу справу – готувати до військової теми майбутніх священиків... Ще на початку 90-х років наша церква почала укладати договори з силовиками, і я не розкрию великої таємниці, якщо скажу, що ці наші договори брали за зразок інші конфесії. Сьогодні капеланську службу несуть священики багатьох конфесій, а православних – більше за всіх».
Владика розповів також, що УПЦ послідовно відстоювала ідею про відродження повноцінного інституту військового духовенства, враховуючи як історичне минуле, так і досвід більшості сучасних армій світу.
Митрополит Августин зазначив, що священик у військах не тільки служить. Він ще повинен бути і наставником, і педагогом, і психологом. Тому до підготовки майбутніх капеланів підходитимуть дуже ретельно. До викладання залучатимуть профільних фахівців з військових установ, військово-медичної академії, гуманітарів-військовослужбовців, психологів.
Голову Синодального військового відділу УПЦ доповнив на прес-конференції його заступник архімандрит Лука (Винарчук). «З благословення Священного Синоду був розроблений курс з капеланського служіння. Термін навчання – півроку. Семінаристи ознайомляться з військовим капеланством, госпітальним капеланством та капеланством у в'язницях. Це основні напрямки капеланського служіння, але головний напрямок – служіння у Збройних Силах. Цьому буде приділено особливу увагу і присвячено 15 лекцій, а також практичні заняття, які будуть організовані на полігонах, у військових частинах, військових госпіталях, в установах пенітенціарної системи».
Не залишився в стороні від обговорюваної теми і протоієрей В'ячеслав Литвиненко. Священик близько двох років ніс капеланську службу в зоні АТО і добре знає, що це таке. «Капелан покликаний задовольняти духовні потреби військовослужбовців. Його прямими обов'язками є вислухати людину і надати їй душпастирську допомогу й опіку. Понести разом з нею той тягар проблем, з якими вона зіткнулась. Помолитися за людину, закликати ім'я Боже, підвести її, якщо вийде, до покаяння і сповідання. У зв'язку з цим є на передовій ще одне наше завдання – не дати людській душі зачерствіти, щоб у ній не оселилася жага ненависті і бажання вбивати, і щоб на руках воїна не було невинної крові. Іншими словами, мета капеланського служіння одна – спасіння людських душ».
Наша прес-конференція продовжилася вже в аудиторії Київської духовної семінарії, де, після спільної молитви перед початком всякої доброї справи, журналістам дозволили спостерігати за початком вступної лекції з курсу «Духовно-пастирська опіка військовослужбовців та капеланство».
Звертаючись до семінаристів, архімандрит Лука (Винарчук) сказав: «Перш за все ми будемо розглядати капеланське служіння у Збройних Силах. Дуже цікаві історичні традиції духовної опіки козаків Запорізької Січі, армії УНР, царської армії. Досвід капеланства в арміях зарубіжних країн. І ось сьогодні, – які в Україні ми маємо права на території військової частини, що гарантує Конституція військовослужбовцям щодо їхніх прав та свобод, задоволення їхніх релігійних потреб. Іншими словами, кожна людина, де б вона не знаходилась, має право молитися, відвідувати церкву. Будемо розглядати з вами особливості душпастирського служіння в зоні військових конфліктів, є таке поняття, як «психологія війни», тобто психологія людини, яка взяла в руки зброю. Також розглянемо питання пастирської опіки людей з посттравматичними синдромами. Людина, коли потрапляє на війну, – її психіка змінюється. Необхідність присутності військового капелана особливо відчувається в умовах ведення бойових дій, де життя і смерть завжди поруч, і де байдужі до релігії і навіть атеїсти звертаються до Бога...».
Читайте також
Коли святі не могли пробачити один одному: Історія трьох учителів Церкви
Ікона показує їх разом, але життя розвело нарізно. Про те, як дружба розбилася об церковну політику, а єдність довелося вигадувати через сімсот років.
«Якщо залишуся живим, піду в Почаївську лавру!»: історія старця-подвижника
Він пройшов Другу світову, пережив радянські в'язниці і гоніння на Церкву, але не зламався. Спогади про схиархімандрита Сергія (Соломку) – легендарного економа і молитвеника.
Сп'яніння Богом: чому Ісаак Сирин молився за демонів, не вірячи у вічне пекло
Церква згадує святого, чиє богослов'я – це радикальний протест проти сухих законів релігії. Про те, чому Бог не є справедливим, а пекло – це школа любові.
Що буде з християнством, коли воно перестане бути оплотом цивілізації?
Західні демократії люблять згадувати про свободу віросповідання… коли їм вигідно. Коли ні – прекрасно дружать з переслідувачами християнства.
Скальпель і хрест: Розмова з хірургом, який обрав Бога в розпал терору
Ташкент, 1921 рік. Професор хірургії одягає рясу і йде в операційну. Я питаю: навіщо? Він відповідає, але не так, як я очікував.
Бог, Який біжить назустріч
Ми іноді думаємо про Бога як про суворого суддю з папкою компромату. Але притча про блудного сина ламає цей стереотип.