Якби Бог був справедливий, ніхто з нас не дожив би до вечора

Напевно, одна з найбільш складних притч для сучасної людини – це притча про блудного сина, яку ми з вами в черговий раз почуємо вже у неділю. Син приходить до батька і вимагає у нього ту частину майна, яка має дістатись йому після смерті батька. Він наче говорить йому: «Батько, мені ніколи чекати поки ти помреш – для мене ти вже помер». Реакція батька, за нормами давнього світу, абсолютно несподівана: «Бери». Син витрачає все з блудницями, а потім, коли жити стало нема на що, повертається додому. А що ж батько? А батько перекреслює всі ієрархічні традиції давниниі і біжить назустріч синові. Більше того, дає йому колишній одяг, перстень і влаштовує бенкет. Старший син, що цілком природно для людини давнини, не розуміє батька та зневажає брата. Він хоче справедливості.

Ця притча не тільки про прощення. Вона ще й про протиставлення двох важливих для людського суспільства понять – справедливості і любові. Часто, навіть занадто часто, ми вимагаємо від інших людей любові по відношенню до себе. Себе ж вважаємо справедливими по відношенню до інших. Справедливість для нас – це правда і правильність. Бути справедливим – означає бути чесним. Ми впевнені, що Найвищим мірилом справедливості є Бог. І Він повинен бути справедливим до нас. Так, Бог – це вища справедливість. Але реалізується вона тільки в самому кінці. Тому що ця Божа справедливість зовсім несхожа на наше розуміння її.

Святий Ісаак Сирін якось сказав, що ми не повинні вимагати від Бога справедливості, тому що якщо б Він був справедливий, то ніхто з нас не дожив би до вечора. Його справедливість розчиняється (врівноважується) любов'ю. Його справедливість – це ще один прояв любові. Згадайте притчу про Страшний Суд. Кого Господь помилує? Тих, хто вмів любити інших. Чи справедливо Він вчинить? Безсумнівно. Але чи розуміємо ми, перебуваючи тут і зараз, всю міру цієї справедливості? Навряд. Тому що нам, окрім любові, потрібно навчитися ще й прощати. Як прощає батько сина. Адже без прощення немає любові, а без любові справедливість перетворюється на тиранію. Водночас там, де є тиранія – немає свободи. А без свободи немає життя!

КП в Україні

Читайте також

Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту

Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.

Анатомія прощення: як примиритися з Богом і перестати судити себе

​У Прощену неділю ми часто просимо пробачення машинально. Але як пробачити тих, хто завдав справжнього болю, і як примиритися з Творцем?

Шлюз перед глибиною: як не перетворити Сирний тиждень на карнавал

Масляна – це не про млинці-сонечка, а про підготовку до глибини посту. Розбираємося, чому Церква залишила їжу, але змінила смисли.

Старці Гази: як «духовні коучі» VI століття лікували душу через мовчання

В епоху «антизатвора» і цифрового шуму поради святих про «розчеплення» з его і гігієну свідомості стають радикальним ліками для сучасної людини.

Навпроти зачинених дверей: чому Адам став першим біженцем в історії

Розбираємося, чому вигнання з раю — це не давній міф, а історія кожного з нас. Про те, чому Бог шукає людину першим, і як піст допомагає повернутися додому.

Мішок терпіння і мішок смирення від старця Ісаії

Фронтовик, кавказький пустельник і незручний для влади викривач. Історія життя схіархімандрита Ісаії (Коровая), який лікував травами, вигонив бісів і передбачив церковні нелади.