Чи може Церква зупинити хвилю підліткових самогубств?
Хвиля підліткових самогубств, яка рік тому прокотилася по Росії, дійшла, на жаль, і до нас. Все починається з захоплення якоюсь грою, квестом, в кінці якої ще практично дитині (13-16 річному підлітку) пропонують вбити себе. І зняти це на відеокамеру. Будь-якій нормальній людині може здатись, що ця очевидно божевільна ідея жодної підтримки отримати не може. Проте, менше ніж за рік, у тій же Росії себе вбили 130 підлітків.
Рахунок самогубств відкрився і у нас в Україні. Так що ж рухає тими дітьми, які вступають у так звані «групи смерті»?
Чому смерть для них стає бажаною? Тут треба обов'язково виходити з того факту, що наше суспільство все більше віртуалізується. Нормальне людське спілкування замінюється спілкуванням в інтернеті. Для багатьох користувачів саме тут, у соцмережах, як не дивно, справжнісінькі «друзі», тут їх розуміють, тут вони можуть бути ким завгодно, тут рішення приймаються легко і швидко. А ось в реальному житті все набагато складніше, адже стосунки з друзями треба вибудовувати, за свої вчинки треба відповідати, а прийняті рішення завжди мають певні наслідки. Підлітку, особливо йому, дуже важко у всьому цьому розібратись.
Важко, так би мовити, знайти правильний алгоритм життя в реальному світі (у віртуальному все простіше). І саме в цій ситуації йому, як ніколи, потрібна допомога дорослих. А в дорослих, дуже часто, в найбільш рідних та близьких, часу для того, щоб відповісти на запитання сина або дочки, просто немає. Вірніше, запитання своїх чад вони вважають настільки дурними, що і відповідати на них не варто... Проте давайте не забувати, що якщо ще 10-15 років тому молоді люди з серйозними претензіями до життя шукали відповіді у серйозних книгах, то сьогодні вони ці відповіді шукають в інтернеті. Відвертаючись від них, відмахуючись від їхніх пошуків і навіть помилок, ми самі штовхаємо їх до рук злочинців. Тому проблема суїциду – це проблема відсутності спілкування. Це – небажання вислухати і зрозуміти. Зрештою, це проблема батьків, а не дітей. Водночас з християнської точки зору самогубство – це гранична ступінь відчаю, при якій відсутнє покаяння і довіра Богу. Це проблема не тільки і не стільки психологічна, скільки релігійна. А це означає, що й вирішити її можна лише методами релігійними. І тут я маю на увазі не просто пости і молитви, а приклад життя за Євангелієм. Тобто тільки в тому випадку, коли діти зможуть побачити у своїх батьках справжніх християн, вони зможуть самі стати такими християнами. Це найкраще з усього, що ми можемо дати їм.
Читайте також
Громила, який став адептом любові до ворогів
Преподобний Силуан Афонський гнув залізо, пив горілку і одним ударом кулака мало не вбив людину. Зрештою він став святим.
Полуденний біс – давня назва апатії та туги
Смуток без причини – не новина для християн. Аскети півтори тисячі років тому дали цьому ворогу ім'я і описали всі його хитрощі.
Зцілення від душевної нудоти
Ми іноді плутаємо пошук євангельської правди з бажанням розквитатися з кривдником. У Нагірній проповіді Христос пропонує людині ковток живої води, що повертає життя.
Пастка лжепатріотизму і духовна мужність в епоху гонінь
Справжня любов до Батьківщини починається з перемоги над власними пристрастями. Погляд православного клірика на вірність Богу, хитрощі політиків і спокуси кар'єри.
Святий з нестерпним характером
Блаженний Ієронім Стридонський сварився з друзями, ображав опонентів і зривався на всіх – і цей нестерпний книжник дав Заходу Біблію, яку читали тисячу років.
Якщо молитва вкрилася кригою – це не наша провина
Коли канони давно читаються самими лише вустами, а серце мовчить, немов камінь, – це ще не відпадіння від Бога. У цього холоду є давня назва, і через нього проходили навіть найпалкіші молитовники.