Той, хто не вільний, може тільки мстити
Церковно-слов'янське «прости» має той же корінь, що й слово «простота». Не буде помилкою припустити, що первісне значення його можна було б передати так – «не ускладнюй, зроби своє життя простіше».
Дійсно, небажання прощати іншу людину є не тільки гріхом, але й серйозною психологічною проблемою. Раз ти не можеш пробачити, то ти не можеш відпустити. Є така притча. Один монах подорожував разом зі своїм учнем. І ось, на березі річки, вони зустріли дівчину, яка не вирішувалася, через бурхливість потоку, перейти на той бік. Чернець, не довго думаючи, обернув свої руки рясою (щоб не торкнутися жіночого тіла) і переніс її на інший берег. Вони пішли далі, але учень всю дорогу мовчки засуджував наставника. Увечері, перед тим як стати на молитву, учень обурено висловив своє невдоволення вчинком ченця: «Як ти смів, будучи ченцем, взяти жінку на руки?» На що вчитель відповів: «Я взяв її, переніс через річку і залишив на березі. А ти несеш її досі...»
Те ж саме можна сказати і про людину, яка не хоче пробачити іншу – вона несе свою образу і мучиться нею більше, ніж тією причиною, яка її породила.
Прощення – це не забуття. Сказати – «я тебе прощаю», не означає сказати «нічого не було», а означає: «давай не будемо згадувати про це і якось жити далі». Пробачити – означає не забути, а відпустити. Той, хто може пробачити, володіє більш сильним духом, ніж той, хто може тільки помститися. Прощення – творить, а помста – руйнує. Що саме? Мир. Без прощення мир неможливий в принципі. Без прощення можна говорити лише про перемир'я, яке передбачає продовження війни. Вибачати може тільки той, хто вільний. Той, хто не вільний, може тільки мстити.
Пробачити не може тварина. Не тільки тому, що вона не може образитись, але й тому, що їй незнайоме милосердя. Зрештою, якщо ми не прощаємо, ми перестаємо бути людьми, ускладнюємо собі життя та поступово перетворюємося на тварин.
Тому, давайте пробачимо один одному все, і постараємося жити як люди. Нам ще стільки треба зробити разом!
Читайте також
Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?
На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.
Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома
Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.
Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю
Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.
Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося
Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.
Святитель Лука Кримський: як не втратити віру в Церкву через людей
Важко бачити в храмі легкодухість. Шукаємо опору в листах святителя Луки – хірурга, який вижив у засланнях, але задихався в «духовній пустелі» серед своїх.
Зламані двері: чому після Пасхи ми досі помираємо
Світ не помітив Воскресіння. Ринки працювали, а в стіні смерті в цей час з'явилися двері.