Сьогодні православні віруючі святкують Торжество Православ'я

.

Це свято, що відзначається в православних церквах у першу неділю Великого посту, було встановлене у 843 році на честь остаточної перемоги над єрессю іконоборства (іконоборці вважали священні зображення ідолами, а шанування ікон – ідолопоклонством), засудженого ще на VII Вселенському соборі (у 787 році), пише РІА Новини

Імператриця-регентша Феодора скликала у Константинополі собор, який проголосив необхідність відновлення шанування ікон, підтвердив законність постанов семи Вселенських соборів та анафематствував іконоборство.

До XI століття склався особливий чин Торжества Православ'я, який до XIV століття був доповнений текстами, що викладають православні догмати, проголошують торжество церкви над усіма існуючими єресями і розколами та вічну пам'ять подвижникам благочестя і захисникам віри. Особливе місце в службі зайняв чин анафематствування тих, хто тяжко згрішив проти православ'я.

«Анафема» – слово грецьке, походить від дієслова «анатіфімі», що означає «доручати, віддавати кому-небудь що-небудь». В церковному значенні анафема – те, що віддане на остаточний суд Божий і про що (або про кого) церква вже не має ані своєї опіки, ані своєї молитви. Оголошуючи комусь анафему, вона тим самим відкрито свідчить: ця людина, нехай навіть і іменує себе християнином, така, що своїм світоглядом і вчинками сама посвідчила – до Церкви Христової вона не має ніякого відношення. По суті, церква лише свідчить про те, про що винний, зі свого боку, давно сам знав: його світовідчуття, позиції та погляди з церковними ніяк не збігаються, ніяк не співвідносяться.

Ще апостол Павло писав: «Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде проклятий». (Гал. 1:9)

Втім, проголошення анафеми не є безповоротним: при покаянні анафема може бути знята. Іноді навіть після смерті, як була знята у 1929 році (і це рішення було затверджене в 1971 році) анафема зі старообрядців.

В Росії чин Торжества Православ'я був введений в XI столітті преподобним Феодосієм Києво-Печерським і неодноразово змінювався – рукописні списки в різних місцях відрізнялися один від одного. Перше друковане видання з'явилося в Малоросії (тоді Речі Посполитій) в 1627 році, а в Москві – в 1656 році при патріархові Никоні. До XVIII століття в ньому було 20 анафемствувань і до 4 000 імен людей, оголошених єретиками. У версії 1767 року списки тих, кому виголошувались «вічна пам'ять» чи «анафема» сильно скоротилися.

Чин щорічно звершувався в кафедральних соборах на середині храму перед іконами Спасителя і Богородиці. У 1801 році його знову скоротили, залишивши перерахування єресей без згадування імен єретиків, а з переступників залишили лише Григорія Отреп'єва та Івана Мазепу. А в 1869 році і їх прибрали – до 1917 року чин Православ'я включав в себе дванадцять загальних анафем без вказівки конкретних імен.

Проте сенс свята православні богослови розуміють значно ширше, ніж просто спогад про якусь, нехай і доленосну для церкви, історичну подію. Митрополит Сурозький Антоній (Блум) так писав про нього:

«Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ'я; але ми повинні пам'ятати, що ми святкуємо Божу перемогу, перемогу істини, перемогу Христа над усіма слабкостями людського розуміння. Це не торжество нас, православних, над іншими віросповіданнями та іншими людьми; це перемога Божа над нами і через нас, скільки не є в нас світла, над іншими».

Читайте також