Православні в першому поколінні
Дійсно, є родини, діти з яких, поки були маленькими, активно відвідували богослужіння. Але як тільки підросли, то й відвідувати богослужіння припинили. Чому?
Вся справа в тому, що багато хто з нас – православні в першому поколінні. Придбавши в якийсь момент віру в Христа, ми не навчилися її передавати далі. Все, що у нас так чи інакше пов'язане з релігією, дається нам із зусиллям, з працею. Буває так, що ми роками живемо в стані релігійного і навіть неофітського надриву. Нам здається, що Церква – це те, до чого треба рости, але ми абсолютно не враховуємо того факту, що і Вона в свою чергу росте назустріч нам. Дуже часто Церква в нашому розумінні – це тільки небесний інститут без будь-яких елементів земного. Ми забуваємо, що навіть Христос жадав, голодував, обурювався і плакав. Ми впевнені, що небесне і земне настільки мало уживаються в Церкві, що Вона земного ледь торкається, наче скверни.
І ось з цього неправильного розуміння природи Церкви ми й приходимо до висновку, нехай і підсвідомо, що Церква не має і не повинна мати ніякого впливу на наш світ. Вона відірвана від нього. А раз так, то Вона ніяк не втручається в наш буденний час і в наше повсякденне життя. Церква – це свого роду ідеальна ікона, ідеальний образ, який примарно існує на землі. Вона не вирішує земних проблем, тому що займається тільки небесними.
Тому й діти, що не доросли до нашого теоретичного «розуміння» Церкви, не знають, не бачать і не відчувають Її практичного значення «тут і зараз». Церква для них – це в кращому випадку «система заборон». У гіршому – абсолютно незрозуміла і непотрібна структура.
Ось і виходить, що доти, поки церковна свідомість не наповнить всі сфери нашого життя, ані ми людьми Церкви не станемо, ані наші діти. Воно й зрозуміло – правила дорожнього руху можна вивчати все життя. Рано чи пізно треба вийти на дорогу та сісти за кермо. Ось тоді вони і стануть в нагоді.
Те ж і з Церквою: Вона повинна допомогти нам вижити в цьому світі. Тоді й діти Її приймуть.
Читайте також
День брехні: чому 1 квітня руйнує душу і довіру
У культурі «День дурня» – привід для веселощів. Але де межа між невинною грою і руйнуванням душі? Про духовну небезпеку розіграшів, брехні та сарказму.
Записки старця Архипа: як сільський батюшка стяжав дари Духа
Історія схиархімандрита Архипа (Колодія) — дивовижного подвижника Чернігівщини, який відновив десятки храмів і залишив глибокі щоденники про віру та чудеса.
Розмова зі святителем Лукою про гроші, які палять руки
Як священнику можна було брати гроші з рук людини, яка розстрілювала духовенство?
Енергія еросу: від блудної пристрасті до висот святості
Як величезна здатність любити трансформується з гріха у святість. Вчення святих отців про те, як правильно спрямувати енергію еросу і уникнути духовної деградації.
Телеграма із заслання: як єпископ Лука поставив умови радянській владі
Восени 1941 року в сибірській глушині людина в потертому одязі продиктувала сім рядків, які важко піддаються звичайній логіці.
Що говорив Патріарх Ілія щодо головних питань життя Церкви
Духовна спадщина покійного Патріарха Ілії – це також і його погляди на основні церковні питання. Пропонуємо добірку його висловлювань за час патріаршества.