Пробачити без умов: Митрополит Луганський Митрофан – про війну і мир

Частина його віруючих мешкає на підконтрольній українській владі території, решта – на території так званої ЛНР. Крім того, владика очолює Відділ зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і часто буває в Києві. Напередодні Великодня владика Митрофан відповів на запитання «АіФ».

МІСІЯ – МИРОТВОРЧА

– Владика, як Українська Православна Церква пережила три дуже важких кризових роки в історії нашої країни?

– Наша Церква вистояла, показала свою силу і проявила свій потенціал. Щоправда, є ті, хто намагається створити з УПЦ негативний образ, розповідаючи, начебто від нас тікають віруючі, начебто наша Церква є антидержавною і антиукраїнською. Проте УПЦ спокійно і впевнено розбиває той віртуальний образ, який штучно створюють навколо нас. Наша Церква не розсипалася, всупереч злорадним очікуванням, кількість віруючих та ченців збільшилася. Церква продовжує жити і здійснювати свою миротворчу місію.

– Як УПЦ будує стосунки з іншими конфесіями?

– Стосунки нашої Церкви з більшістю українських конфесій і релігійних організацій рівні та спокійні. Винятком є лише УПЦ КП. Київський патріархат розпалює в суспільстві ворожнечу проти нашої Церкви, і сам же від цього втрачає. Адже саме УПЦ КП за три останні роки більше за інші конфесії програла стратегічно. Назву кілька основних моментів, які свідчать про це.

По-перше, за цей час УПЦ КП зуміла повністю зіпсувати стосунки з нашою Церквою. Прибічники її з агресією, ненавистю і злістю захоплюють наші парафії, а офіційні представники опускаються до відвертого цькування нашої Церкви, називають її «антиукраїнською» і «антидержавною», лобіюють законопроекти (№№4128, 4511, 5309, 1244), спрямовані проти нашої Церкви. Все це зруйнувало ті паростки людських відносин, які раніше існували між нами. І це при тому, що УПЦ КП – неканонічна, нелегітимна і не визнана, і без нашої Церкви Київський патріархат ніколи ніякого визнання не отримає. Тому й дивує така поведінка представників Київського патріархату. Схоже, проблема в тому, що там політичні емоції взяли гору над розумом.

Другим програшем УПЦ КП є руйнування їхніх стосунків з УАПЦ – з ще однією важливою для себе конфесією, з якою раніше планувалося об'єднання. Третьою проблемою є спроби грати роль «державної церкви», що в українських реаліях негативно відбивається на самій конфесії, яка претендує на таку роль. Цим стурбовані й інші конфесії країни. Наприклад, владика Святослав Шевчук, глава УГКЦ, вже двічі заявляв про небезпеку фаворитизації державною владою якоїсь однієї конфесії.

Четвертим програшем УПЦ КП є відсутність позитивних змін у стосунках з Константинопольським Патріархатом, на визнання якого покладалися великі надії. Однак, вважаю, що Константинополь ніколи не визнає Київський патріархат. Адже це призведе до великих проблем не тільки з РПЦ, але й з іншими помісними православними церквами. Думаю, що керівництву УПЦ КП час перестати грати в цю гру та припинити обманювати людей.

І останнє: незважаючи ні на що, за ці три роки помітного збільшення віруючих в УПЦ КП не спостерігається. І це попри потужну інформаційну пропаганду, підтримку держави і т. д. В той же час наші храми заповнені, відкриваються нові парафії, стало більше ченців. Загалом, наша Церква продовжує жити та діяти в контексті української держави, в контексті Криму і в контексті Донбасу. В Україні немає більше жодної конфесії, яка так само повноцінно була б присутня в цих трьох реальностях.

ПІДКАЗКА З МОЛИТВИ

– Ви керуєте Луганською єпархією, яка розташована в одному із найскладніших регіонів України. Які настрої людей там?

– Перше і головне, що хочу сказати, – це те, що люди, які живуть на непідконтрольній Україні території, не вороги України, як іноді їх називають. Вони не проти України, а за Україну. За ту Україну, в якій кожен міг би вільно розмовляти на своїй мові, зберігати свою ідентичність, жити згідно з власними цінностями. Комусь це може не сподобатися, але так думають люди там, на Донбасі. Вони дуже втомилися від війни і просто хочуть миру.

– Яким ви бачите вирішення військового конфлікту на Донбасі?

– Проблема цієї війни полягає в тому, що з обох сторін вона сакралізується. Кров пролилася з обох сторін. Єдине, що, на мою думку, може допомогти подолати цю ворожнечу і розділення – це прощення. Взаємне прощення. Донбас повинен попросити вибачення у Києва, а Київ, у свою чергу, у Донбасу. Без умов, без виправдань, без доказів своєї правоти. Убитих по обидві сторони дітей, братів, сестер, матерів і чоловіків вже не повернеш. І замість того, щоб жити взаємною ненавистю і злобою, потрібно знайти в собі сили пробачити. Цьому вчить нас Сам Господь Іісус Христос. «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – читаємо ми в молитві «Отче наш». Прощати слід без умов. А потім починати жити з чистого аркуша.

АиФ

Читайте також