Тимчасовий храм для вічної Церкви
«Коли нас відтіснили з нашого храму, в нас не було нічого. З Божою допомогою, за наші кошти, за рахунок спонсорів і друзів ми зібрали все, що сьогодні є в нашій тимчасовій церкви», – каже староста тимчасового храму Степан Мазурок.
Степан Филипович – один з п'яти жителів Колосової, які в далекому 1990 році заливали під споруджуваний тоді сільський храм фундамент. Зараз він, як і інші віруючі, втратив до нього доступ. Однак Богослужіння в Колосовий не припинилися і не припиняться, як кажуть люди, поки тут є хоч один православний вірянин.
А громада збирається як і раніше – багатолюдна і дружна, навіть ще більш згуртована, ніж раніше. Тут, у сільській хаті, тепер тільки однодумці. Настоятель захопленого Київським патріархатом храму Анатолій Сімора приїжджає на службу в облаштований будиночок щотижня. Як і раніше в Колосовій співає хор, яким керує регент Майя Рамська. Про реєстрацію нової громади поки що не йдеться: позов про незаконне вилучення у них храму та перереєстрацію статуту на користь Київського патріархату повернули на повторний розгляд. Однак це не означає, що можна припиняти служби Божі, поки мешканці Колосової хочуть молитися і вірити.
«Ми сьогодні не цікавимося тим, що робиться у наших опонентів. Вони залишилися в храмі, нехай так і буде, кажуть, що у них підвищили плату за треби», – говорить священик Петро Рамський, настоятель храму УПЦ у сусідньому селі Духів.
23 листопада 2016 року в касаційній інстанції позов віруючих УПЦ села Колосова, позбавлених всіх прав та майна, було вирішено повернути на «вихідне положення», проте храм при цьому залишився в розпорядженні Київського патріархату. Статут громади села Колосова, відповідно, сьогодні є основним документом осередку УПЦ КП. Скільки триватиме судова тяганина, невідомо.
Читайте також
Шпигун Бога: тринадцять діб під лампою
У камері ташкентського НКВС професор хірургії пройшов через «операцію», якої немає в медичних підручниках. Історія тринадцятиденного допиту святителя Луки.
Демон на порозі: що Каїн знав про молитву
Авель не вимовляє в Біблії жодного слова. Чотири глави – і повна мовчанка. Його єдина промова – голос крові із землі. Але іноді тиша говорить точніше за будь-які слова.
Торжество православ'я: чому за золотом риз часто ховається розчарування
Про те, чому неофіти 90-х пішли в тишу, як розпізнати «темного двійника» Церкви і де насправді шукати світло.
Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші
Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.
Жінка, яка перемогла гріх
Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.
Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму
Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».