Тимчасовий храм для вічної Церкви
«Коли нас відтіснили з нашого храму, в нас не було нічого. З Божою допомогою, за наші кошти, за рахунок спонсорів і друзів ми зібрали все, що сьогодні є в нашій тимчасовій церкви», – каже староста тимчасового храму Степан Мазурок.
Степан Филипович – один з п'яти жителів Колосової, які в далекому 1990 році заливали під споруджуваний тоді сільський храм фундамент. Зараз він, як і інші віруючі, втратив до нього доступ. Однак Богослужіння в Колосовий не припинилися і не припиняться, як кажуть люди, поки тут є хоч один православний вірянин.
А громада збирається як і раніше – багатолюдна і дружна, навіть ще більш згуртована, ніж раніше. Тут, у сільській хаті, тепер тільки однодумці. Настоятель захопленого Київським патріархатом храму Анатолій Сімора приїжджає на службу в облаштований будиночок щотижня. Як і раніше в Колосовій співає хор, яким керує регент Майя Рамська. Про реєстрацію нової громади поки що не йдеться: позов про незаконне вилучення у них храму та перереєстрацію статуту на користь Київського патріархату повернули на повторний розгляд. Однак це не означає, що можна припиняти служби Божі, поки мешканці Колосової хочуть молитися і вірити.
«Ми сьогодні не цікавимося тим, що робиться у наших опонентів. Вони залишилися в храмі, нехай так і буде, кажуть, що у них підвищили плату за треби», – говорить священик Петро Рамський, настоятель храму УПЦ у сусідньому селі Духів.
23 листопада 2016 року в касаційній інстанції позов віруючих УПЦ села Колосова, позбавлених всіх прав та майна, було вирішено повернути на «вихідне положення», проте храм при цьому залишився в розпорядженні Київського патріархату. Статут громади села Колосова, відповідно, сьогодні є основним документом осередку УПЦ КП. Скільки триватиме судова тяганина, невідомо.
Читайте також
Бог, Який біжить назустріч
Ми іноді думаємо про Бога як про суворого суддю з папкою компромату. Але притча про блудного сина ламає цей стереотип.
Дзеркало для пастиря: Доброчесність священника – це питання безпеки
4 лютого – пам'ять апостола Тимофія. Як хворий юнак повстав проти язичницької оргії. Його єдина зброя – чесність.
Бог на ліжку №2: Остання розмова з Нектарієм Егінським
Митрополит помирає в палаті для жебраків. Директор лікарні не вірить, що цей старий у брудній рясі – єпископ. Що залишається від людини, коли хвороба зриває всі маски?
Живе тіло чи мертва структура: Чому не можна вірити в Христа без Церкви
Розмова про те, чому Церква – це не будівля прокуратури, а реанімація, де тече кров.
Дзеркальний лабіринт праведності
Про те, як наші чесноти можуть стати стіною між нами і Богом і чому тріщина в серці важливіша за бездоганну репутацію.
Перший космонавт духа: як Антоній Великий перетворив пустелю на мегаполіс
20 років у кам'яному мішку. Історія святого, який перестав боятися.