Тимчасовий храм для вічної Церкви
«Коли нас відтіснили з нашого храму, в нас не було нічого. З Божою допомогою, за наші кошти, за рахунок спонсорів і друзів ми зібрали все, що сьогодні є в нашій тимчасовій церкви», – каже староста тимчасового храму Степан Мазурок.
Степан Филипович – один з п'яти жителів Колосової, які в далекому 1990 році заливали під споруджуваний тоді сільський храм фундамент. Зараз він, як і інші віруючі, втратив до нього доступ. Однак Богослужіння в Колосовий не припинилися і не припиняться, як кажуть люди, поки тут є хоч один православний вірянин.
А громада збирається як і раніше – багатолюдна і дружна, навіть ще більш згуртована, ніж раніше. Тут, у сільській хаті, тепер тільки однодумці. Настоятель захопленого Київським патріархатом храму Анатолій Сімора приїжджає на службу в облаштований будиночок щотижня. Як і раніше в Колосовій співає хор, яким керує регент Майя Рамська. Про реєстрацію нової громади поки що не йдеться: позов про незаконне вилучення у них храму та перереєстрацію статуту на користь Київського патріархату повернули на повторний розгляд. Однак це не означає, що можна припиняти служби Божі, поки мешканці Колосової хочуть молитися і вірити.
«Ми сьогодні не цікавимося тим, що робиться у наших опонентів. Вони залишилися в храмі, нехай так і буде, кажуть, що у них підвищили плату за треби», – говорить священик Петро Рамський, настоятель храму УПЦ у сусідньому селі Духів.
23 листопада 2016 року в касаційній інстанції позов віруючих УПЦ села Колосова, позбавлених всіх прав та майна, було вирішено повернути на «вихідне положення», проте храм при цьому залишився в розпорядженні Київського патріархату. Статут громади села Колосова, відповідно, сьогодні є основним документом осередку УПЦ КП. Скільки триватиме судова тяганина, невідомо.
Читайте також
Бог під ножем: Чому Церква святкує перший біль Христа
Ми часто ховаємо це свято за пам'яттю Василія Великого, соромлячись його фізіологічності. Але Бог довів, що Він – не голограма, а реальна людина.
Коли тебе списали: Святитель Нектарій про життя після втрати статусу
Ти втратив роботу, дім і повагу суспільства? Тобі здається, життя закінчене? Розмова з митрополитом, який став чорноробом, але переміг у Вічності.
Втеча до Єгипту: інструкція з виживання в часи Ірода
Бог біжить у країну зла, щоб врятуватися. Чому мовчання сьогодні голосніше за крик, а незнання новин – акт мужності? Вчимося у Святого сімейства мистецтву внутрішньої еміграції.
Святий, якого «скасували»: перша зустріч з Нектарієм Егінським
Його вигнали з ганьбою, позбавили роботи та засобів до існування. Чому найбільш гнаний єпископ XX століття – найкращий співрозмовник для українського християнина.
Бог з нашою групою крові: Чому Різдво — це не просто день народження
Ми думаємо, що Він прийшов дати нам правила, а Він прийшов дати нам Своє життя. Розбираємо догмат про Обоження: як Різдво зробило нас генетичними родичами Творця.
Різдво в аду: чому Бог народився не в палаці, а в хліві
Ми звикли до солодкої казки, але Бог народився в бруді та холоді. Як знайти світло, коли навколо темрява і смерть? Це свято не для ситих, а для тих, хто хоче вижити.