«Відмовився молитися за героїв!» Хто стоїть за захопленням храму в селі Бутин
На третій рік після бурхливих подій вже очевидно, що насправді в селі всього-навсього випробували рейдерську схему – із вже звичним сьогодні «референдумом», голосуванням на дому серед людей, непричетних до життя релігійної громади, та «дефіле» сторонніх осіб в масках і камуфляжі в день захоплення.
Кореспонденту СПЖ вдалося поспілкуватися зі священиком, який правив тут, коли конфлікт тільки розгорався. У той час отець Віталій Гурев служив на двох парафіях відразу – в Бутині та Кинахівцях, однак незадовго до захоплення в Свято-Михайлівський храм Бутина прислали іншого священнослужителя. З чого насправді розпочали рейдери?
Після захоплення на сайті РІСУ з'явилась версія про те, що отець Віталій нібито «не помолився за героїв», як цього начебто вимагали парафіяни у лютому 2014 року. Насправді, як виявляється, парафіяни нічого не вимагали, а заявки на показові політичні молебні, які тоді тільки входили в моду, виходили від абсолютно віддалених від життя громади людей.
РІСУ, як зазвичай, злегка лукавить?
«З чого почалося: в Бутині зустрічалися двоє братів з двома сестрами. У той час службу правив ще я, – розповідає отець Віталій. – І мені довелося відмовити в тому, щоб вінчати другу пару. Вони зверталися навіть до правлячого владики. Але він теж підтвердив, що наші церковні правила забороняють таке вінчання, тому що мова йде вже про родичів. І ось з цього і почалися незадоволені розмови».Священик знає, хто почав підштовхувати село до «переходу». Це, наприклад, актив громади Київського патріархату в сусідньому селі Мишківці, вчителі і, що важливо, представники сільради, до якої включено село Бутин.
«Саме сільський голова Андрій Жила підійшов у лютому 2014-го до мене з пропозицією «помолитися за вбитих в Києві», – згадує отець Віталій. – А це була саме батьківська субота, і в ці дні у Церкві і так моляться за всіх спочилих. Тим більше у ті дні і так загинуло багато людей, і не лише в Києві, але й в інших містах».
Зараз священик вже розуміє, що молитовні ініціативи місцевої влади були невипадковими. Тоді, як йому здавалося, голова сільради зрозумів, що Церква живе своїм життям і молиться за всіх своїх парафіян. Проте «категоричну відмову у панахиді за героїв» швидко розтиражували – в якості «артпідготовки» для захоплення храму.
«Сьогодні на УПЦ продовжується тиск і в регіоні, і в нашому окрузі, і в країні загалом, – констатує отець Віталій. – Люди церковні розуміють, що настав такий час, «відкрились врата пекла» проти Церкви, але таких небагато. Інші ж можуть стати жертвою антицерковної пропаганди, не дуже розуміючи, що відбувається і у що їх втягують».
«Комусь муляє наш храм?»
Для розуміння загальної картини того, що відбувається в цьому куточку Збаразького району, достатньо просто побувати в тутешніх місцях. Села Мишківці, Бутин, Кинахівці насправді розташовані впритул один до одного. Тут немає великого розриву, наприклад, в кілометражі автотраси між селами.Храм у селі Мишківці захопили ще в 90-ті. Парафіяни УПЦ, які живуть в 200 метрах від нього, перейшли на парафію в Бутин. Після захоплення бутинського храму, відповідно, люди стали ходити трохи вище – в храм, який у 90-ті побудували для себе віряни села Кинахівці.
Храм святих апостолів Петра і Павла – на пагорбі, з якого видно Свято-Михайлівський храм Бутина. Його звели після того, як селяни облаштували тут невелике кладовище: до того жителі Кинахівців ховали померлих родичів на кладовищі біля бутинського храму. За іронією долі сьогодні парафіяни УПЦ з Бутину піднімаються сюди, щоб помолитися в канонічній Церкві.
«Буде так, як ми хочемо!»
Декому з «активістів», які хочуть перевести останній храм УПЦ в цій місцевості у розпорядження Київського патріархату, ближче і простіше добиратися до вже захоплених храмів УПЦ КП в Бутині та Мишківцях. Однак, мабуть, комусь не дають спокою ті 80-100 осіб, які збираються в Кинахівцях з декількох прилеглих сіл, щоб потрапити на службу священика УПЦ?А ці люди за свої кошти храм реставрували, коли у нього через прорахунки архітекторів обвалився середній купол. Власне, їхні батьки його й будували – за свій кошт і для своєї зручності. Київському патріархату ця парафія не потрібна, та й доводити благоустрій до пуття ніхто з «активістів» не буде.
Громаду УПЦ в селі Бутин перереєстрували на користь Київського патріархату. Судовий розгляд скарги парафіян УПЦ навряд чи принесе реальний результат. Судячи з усього, хтось просто хоче вижити з округи священнослужителя, який окормляє віруючих УПЦ вже 14 років. У бутинському конфлікті його звинуватили в непатріотичності, у Кинахівцях перед початком рейдерських дій хтось продерся та пограбував храм.
Судячи з подальших подій, рейдерський механізм щодо парафії у Кинахівцях вже запущено: «збори» без парафіян провели, кампанію в місцевих ЗМІ забезпечили. Якщо на громаду УПЦ у цьому селі очікує така ж доля, що і в сусідніх, люди будуть молитися на вулиці: тимчасового приміщення в Кинахівцях не знайти.
Читайте також
Прийоми самозахисту від святителя Іоанна Златоустого
Відібраний храм, арешт, загроза мобілізації – страх завжди знайде собі опору. Звертаємося до святого, який пережив заслання, де втрачати вже було нічого.
Ненависть – безкоштовна їжа для кривдника
Заклик молитися за кривдників часто сприймається як вимога здатися. Насправді Євангеліє пропонує дієвий спосіб захистити душу.
Кам'яний ящик для живої душі
Різкі слова Спасителя учневі здаються жорстокими. Археологія відкриває прихований і глибокий зміст незручного євангельського сюжету.
Крик сліпців зламує релігійні алгоритми
Епоха цифровізації перетворила духовне життя на сухий алгоритм. Крик євангельських сліпців повертає людину до живого переживання богоспілкування.
Чому Бог допускає зруйнування храмів: відповідь засланого святителя
Коли віруючі втрачають святині, здається, що Бог відвернувся від них. Святитель Іоанн Златоустий, який писав послання із заслання, вважає інакше.
Свобода без прописки: богослов'я вигнанців
Коли у вірян відбирають храми, нас охоплює паніка. Але досвід святих доводить: втрату місця для молитви неможливо перетворити на поразку Бога.