Чому Бога не видно
Іісус Христос після воскресіння вже являвся учням, серед яких не було апостола Хоми.
Ів. 20:19-24.
Але дізнавшись про це з розповіді інших учнів, Хома виявив невіру, сказавши: «коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую»
За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Іісус, і став посередені і проказав: мир вам! Потім каже Хомі: простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись; простягни й свою руку, і вклади до боку Мого; і не будь ти невіруючий, але віруючий. А Хома відповів і сказав йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Іісус: тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували.
Ін. 20:26-28
Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
1 до Коринтян 13:12
Іноді нас заводить у глухий кут необхідність вірити в Бога. Саме вірити, а не знати.
Адже ми знаємо, принаймні нам так здається, що світ навколо нас реальний. Ми знаємо, що дощ мокрий, а сніг холодний. Ми знаємо, що квіти пахнуть, а голки кактуса колються. Все це є наш досвід, і ми не сумніваємося в його реальності. Але чому найголовніше, що у нас повинно бути в житті – Бог, – є об'єктом саме віри, а не знання. Можливо, було б набагато простіше, щоб ми не будували свої здогадки про Його Буття, а мали безпосереднє про нього відання.
Адже Всемогутньому Богу зовсім неважко зробити так, щоб Його Буття було видно і зрозуміло усьому сущому на кожному рівні життя кожного його члена, щоб, наскільки можливо, Бог був би видимий, відчутний і зрозумілий. Щоб був можливий діалог з Ним лицем до Лиця, щоб зрозумілі були цілі й завдання життя кожного. Адже скільки б проблем вирішилося в цьому світі, як легко було б жити людству під прямим управлінням не політичної еліти, не аристократії, або правильніше сказати бізнес-кратії, а самого Бога.
Як було б добре, якби причинно-наслідковий зв'язок між моральною якістю життя і посмертною долею був усім зрозумілий і очевидний. Щоб у лікарні життя нас би доглядав сам Господь Бог. Чому саме віра, здогадка, інтуїція повинна стояти на місці того, що в першу чергу має бути очевидним і відчутним.
Але уявімо, що все так і сталося. Бог став видимий, з Ним можна спілкуватися лицем до Лиця. А головне це те, що пекельні муки грішників стали проеціюватись на ліву сторону небосхилу, а блаженство праведників – на праву. Тепер все стало на свої місця. Змінилися б люди від цього? Ні, вони б стали ще гірше. Набагато гірше.
Коли ми хочемо потрапити в якесь красиве, надійне і, головне, ситне місце, ми готові за це місце боротися. В даному випадку знаряддям боротьби стали б «добрі справи». Ми б лягали кістьми, завойовуючи собі рай, але ніхто і ніколи туди увійти не зміг би. З тієї причини, що бачачи те, « ...що приготував Бог люблячим його», ми б однозначно всі почали прагнути не до Бога, а до Божого. Не до Цілі, а до того, що лежить навколо неї, і так ніколи б і не потрапили в Ціль. Занадто великою була б спокуса вкушання благ, занадто великим було б жадання багатства Бога. Так, ми, жодної хвилини не сумніваючись, проміняли б усе, що маємо, та й саме життя наше віддали б за те, щоб отримати це Царство.
Навіть якщо б ми і цього Царства не бачили, то сама краса Бога полонила б нас своєю величчю, і ми би все одно попали в ту ж пастку. Ця пастка не дала б можливості нам змінитися. Всередині ми б залишилися тими ж сластолюбними і самолюбивими егоїстами, тільки з більш високими запитами.
Навчитись любити Бога по-справжньому, щиро, від усього серця можна не тому, що Він Могутній, Багатий і Красивий, а тому, що Він є Істина, Правда і Любов. Ми повинні навчитися любити Бога в Його Розп'ятті, в Його немочі, в Його ганьбі, в Його зневазі від світу, в Його безпорадності і приниженості. При цьому отримуючи за цю любов не блага, а зневагу, приниження, страждання і навіть саму смерть. Ми повинні навчитися жити в стані зневаги від світу, від людей невіруючих, під їхніми насміхами, уколами, докорами заради нашої віри. Лише люблячи всупереч усьому, людина може змінити себе і стати гідною Тих благ, які Бог приготував тим, хто любить Його.
Принца – красивого, багатого, знатного – може кожен полюбити. Але ось полюбити його в стані бомжа, неохайного, приниженого, бідного, жалюгідного, за те, що у нього чиста і красива душа, здатний далеко не кожен. У нашому світі Бог – це Принц, переодягнений у бідного просителя нашої любові. І від того, що ми даємо йому милостиню, ми не стаємо багатими земними благами. Від того, що його ощасливимо кухлем води, наші проблеми не вирішуються. Ми вчимося любити всупереч усьому. І лише тоді, коли наша любов буде не заради вигоди, не заради отримання Небесних Благ, а заради Самої Любові, ми можемо сподіватися на те, що будемо жити там, де й мають перебувати друзі Бога. У Його небесних чертогах.
Читайте також
Бог почув крик Давида, почує і наш
Третина біблійних псалмів – це крик болю, докори і гніву, звернені до Бога. Церква не викреслила з них жодного рядка – адже в цьому можна знайти опору.
Міра посту важливіша за його суворість
Типікон розписує мирянину монастирський устав погодинно, не даючи зразків його мирського виконання. Міра посту – не в уставі, а в розсудливості.
Як християни відмовилися від пацифізму
Як перші християни відмовлялися вбивати за наказом – і що змінилося після Константина.
Синець під оком неправедного судді
Спаситель використовує образ підкупного чиновника, щоб навчити нас ніколи не опускати руки. Історичний розбір палестинського суду I століття змінює погляди на молитву.
Дім не можна облаштувати в придорожньому нічліжному будинку
Рим вважали вічним містом – але він упав за три дні. Блаженний Августин, дивлячись на руїни, зрозумів те саме, що й нам належить усвідомити, стоячи на уламках звичного світу.
Перемога любові над законом
Апостол Павло розкриває головний секрет духовної свободи. Добровільна відмова від власних законних прав ламає суху юридичну логіку заради спасіння ближнього.