Славетний ювілей славетної обителі

В житті Почаївської Лаври за великий проміжок часу її історії траплялись різні події – і сумні, і радісні, яких, звичайно, завжди менше. Але сьогодні ця свята обитель переживає надзвичайно радісний день. П'ятнадцять років тому, 12 травня 2002 року, був прославлений у сонмі преподобних Амфілохій Почаївський.

З давніх-давен на Почаївській горі знаходяться особливі святині – відбиток стопи і чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. А у нижньому, або печерному, храмі спочиває нетлінне тіло ігумена Іова (Желізо) – поборника чистоти Православної віри. І ось віднедавна, вже півтора десятиліття, разом із ігуменом обителі ієросхимонахом Іовом почиває у схожій срібній раці насельник обителі ХХ ст. схиігумен Амфілохій.

Як це було


22 квітня 2002 року Священний синод Української Православної Церкви на одному із своїх засідань, розглянувши житіє, подвиги та посмертні чудеса, вирішив причислити схиігумена Амфілохія (Головатюка) до лику преподобних. 12 травня 2002 року, у Фомину неділю, під час Божественної літургії в Успенському соборі Почаївської Лаври відбувся чин канонізації нового святого Православної Церкви, який очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

Автору цих рядків пощастило бути присутнім на торжествах канонізації.  Велика кількість людей почала заповнювати Лавру ще у п’ятницю Світлої Седмиці, коли в Лаврі звершуються торжества на честь Живоносного Джерела у пам’ять про явлення Пресвятої Богородиці у 1240 році. В неділю Блаженнійшого владику зустрічали велика кількість паломників як у священному сані, так і мирян. Мені запам’яталось лише велика кількість народу скрізь у храмі, на вулиці, духовенство на кліросах та солії. Всі чекали...

І ось Малий вхід, остання заупокійна літія та «вічна пам'ять». Зачитуються рішення синоду і житіє преподобного, після чого настала кульмінація. З Вівтаря були винесені Святі Мощі, та заспівано тропар і кондак преподобному Амфілохію. Треба було бачити і чути, що відбувалося з одержимими.

Власне, через їх воплі неможливо було розібрати слів тропаря, який співав багаточисленний лаврський святковий архієрейський хор. На ясному небі у той час було видно два хрести із хмар. Та й взагалі у той день багато чого траплялося нестандартного з точки зору людини невіруючої, що, у свою чергу, із точки зору людини православної називається дивом Промислу Божого.

Особливо радісно було бачити, як у перших рядах із священством раку тримав нині покійний архімандрит Сільвестр, який пліч-о-пліч трудився із преподобним на лаврській економії та саду у кінці 50-х - початку 60-х років ХХ ст. Отець Сільвестр сам був свідком нічних молитов преподобного під яблунями. «Ніч для молитви, день для послушання», – навчав отець Іосиф братію. Після цього отець Сільвестр за прикладом старця звершував своє молитовне правило уночі. Та й взагалі на той час багато ще було в живих старих монахів, які пам'ятали отця Амфілохія, а тепер відійшли у вічність.

Архімандрити Сільвестр, Всеволод (у схимі Вікентій), Амвросій (у схимі Лазар), ігумен Валерій та інші, які разом, спільними зусиллями та покровительством Ігумені Почаївської обителі – Пресвятої Богородиці, відстояли обитель від сплюндрування у роки радянського богоборництва.

Життєвий шлях до чернецтва Якова Головатюка


Народився майбутній старець у селі Мала Іловиця на Шумщині, у багатодітній родині побожних селян Варнави та Анни. З раннього дитинства допомагав батькам утримувати велике господарство, а особливо батькові, який мав дар вправляти зрушені кістки і суглоби. Саме від батька передався юному Якову цей дар, а Господь дарував юнакові стати цілителем не тільки тіл, а й душ людських.


Швидко минуло дитинство у рідному селі, і хлопця було призвано до лав царської армії на фронт Першої Світової Війни. Там же і потрапив у полон та був відправлений в Альпи до одного заможного фермера для роботи на господарстві. Робота була знайома з дитинства. Працювати Яків звик на совість, і на іноземця працював по совісті, як на батьківському господарстві у себе вдома. Фермер був настільки вражений цим, що захотів зробити юнака спадкоємцем своїх маєтків, одруживши його із своєю дочкою. Але, як згадував сам батюшка, душа рвалась на батьківщину. Завітною метою було втеча, яку вдалося здійснити за допомогою небайдужих людей. Повернувшись у рідне село, дні потекли у старому ритмі. Якову зісватали гарну дівчину, але бесіда із настоятелем сільського місцевого храму повернула його життя у зовсім інше русло, і у 1925 році він вступає послушником у дім Пресвятої Богородиці – Свято-Успенську Почаївську Лавру.

Чернече життя


Пробувши сім років послушником, в 1932 році Яків Головатюк стає монахом Іосифом, а згодом – ієродияконом та ієромонахом. Чернечий послух був схожий до того, що він робив вдома. Ті ж сільськогосподарські обов'язки, але не просто заради прожиття, а разом з молитвою та подвигами самовдосконалення. Окрім усього іншого, служив отець Іосиф людям і своїм даром костоправства. Навіть сьогодні є багато почаївчан, які пам'ятають преподобного живим. Багатьом з них батюшка неодноразово допомагав своїм даром. «Отак  поторгає батюшка руку, – згадують люди, – потім візьме листок паперу і намалює зміщення чи перелом, а потім відправляє на рентген. І знімок один в один зходиться з малюнком». Хворі, які звідусіль заполоняли Лавру, заважали богослужбовому ритму обителі, у відповідь на що отця Іосифа благословили проживати у будинку при чернецькому кладовищі.


Так застала його нова війна у 1941 році. Західна Україна, а особливо Тернопільщина, була багата на усякого роду бандитів, які завдяки війні могли безкарно творити свої темні справи. Однієї ночі, як згадував пізніше ієромонах Іринарх, який проживав із старцем на кладовищі, прийшли четверо і кажуть до нього: «Збирайся і пішли». Старець встав і пішов. Отець Іринарх відчув щось підозріле у цьому візиті і вибіг на вулицю, та побачив страшне. Батюшка стояв під липою, один із бандитів навів гвинтівку, а інший відраховував: чотири, три… Отець Іринарх кинувся на дуло рушниці, пригинаючи його до землі, і закричав: «Кого ви хочете вбити, він допомагає усьому світові!». «Добре», – сказав ватажок і відпустив обох монахів. Після цього їх переселили назад у братський корпус.

Відлига


Саме так прийнято іменувати період правління в СРСР Микити Хрущова. Дійсно, Хрущов багато чого передивився у політиці, але він був одним з небагатьох старих комуністів, які пережили Сталінські репресії та усі перипетії, які відбувались до і після війни у радянській номенклатурі. Хрущов вирішив доробити до кінця розпочате його попередниками чорне діло по знищенню Православної Церкви. Перший удар прийняли на себе монастирі. В Україні була знову закрита Києво-Печерська Лавра і семінарія. Багато парафій були зняті з реєстрації державними органами. Маховик репресій був занесений і над Почаївською обителлю. Влада планувала перетворити Почаїв у атеїстичне містечко із музеєм атеїзму у Лаврі. Нормальному функціонуванню Лаври перешкоджали різними способами.


Магазинам і торговим точкам було заборонено відпускати товар для монастиря. Паломники відловлювались міліцією і дружинниками та відправлялись назад. Багато всяких протидій від влади перетерпіла обитель, але вистояла, у чому велика заслуга отця Іосифа. Саме через його ревність по відстоюванню Троїцького собору від закриття старця вислали у психлікарню в Буданів. Як згадував сам батюшка, що, якби ще довше там пробув, то сам став би психічнохворим. Завдяки втручанню дочки Сталіна Світлани Аллілуєвої отця Іосифа звільнили з лікарні, але, промислом Божим, у Грузію його не вивезли. Після всіх перипетій у Лаврі жити йому не дозволили, і старець повернувся на батьківщину, де оселився у домі своєї племінниці Анни.

Рідна Іловиця і кончина старця


Повернувшись на малу батьківщину, батюшка не полишив своїх подвигів та служіння ближнім. Ріка струджених і обтяжених поринула у село. Двір, де жив старець, нагадував собою купель Віфезду, де у часи Христа перебувало багато струджених, скорчених і немічних, які чекали на милість Божу. Старець служив водосвятні молебні з акафістами, приймав людей із травмами кісток.

Щоденно годував усіх, хто до нього приходив і жив. За згадками очевидців, під час трапез батюшка розмовляв з ними, вчив і наставляв. Часто просив усіх перервати прийом їжі та проспівати «З нами Бог» або піснеспіви із служби Успіння Пресвятої Богородиці. Ворог роду людського і тут не полишав подвижника. Окрім вдячних батюшці за його молитви були і ті, хто таїв заздрість і злобу.


Одного разу пізньою осінню один з племінників отця Іосифа заманив старця до себе у трактор, вивіз за село на болото, побив та кинув помирати напризволяще. Коли його знайшли, ніхто не думав, що він виживе. Уночі батюшку швидко привезли в Лавру і відразу постригли у велику схиму з ім'ям Амфілохій, на честь святителя Іконійського. І сталось чудо! Зовсім трошки, але старець пішов на поправку. Коли він набрався сил, його відвезли назад в Іловицю, оскільки в Лаврі залишати було не можна. Таким чином, зло, яке ворог хотів заподіяти монаху, обернулось проти нього. Прийнявши схимницький чин, старець ще більше став трудитися, молитися і поститися. Не дивлячись на це, нападки не припинилися, а стали ще більш підлими. Неодноразово отця Амфілохія намагались отруїти, і в ніч з 31 грудня 1970 на 1 січня 1971 року їм це вдалось.

Як і передрікав преподобний, після смерті його все ж таки «приписали» в рідній обителі, поховавши на чернецькому кладовищі. На цьому ж кладовищі і почивало тридцять років його страждальне тіло, до 2002 року – моменту, коли Господь прославив Свого служителя.

Преподобне отче Амфилохие, моли Бога о нас грешних!

Читайте також

Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил

Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих ​​і вірних друзів.

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.