Чого варто, а чого не варто боятися від законопроектів № 4128 і № 4511

НЕ БІЙТЕСЯ.
Іісус Христос

Іісус Христос, звертаючись до Своїх учнів і до простих людей, часто говорив: «Не бійтеся». Так мати говорить своїм дітям. «Не бійся, я з тобою, не бійся, все буде добре». І я сьогодні хочу нагадати всім нам ці слова: «Не бійтеся», з нами Бог!

Варто боятися не нам, а тим, хто йде проти Бога. Ось у кого повинна стигнути кров у жилах. У тих, хто, здійснюючи блюзнірство, попираючи усякі загальнолюдські цінності, які народилися у процесі довгої боротьби за право людини бути людиною, право на свободу совісті, свободу віросповідання, йде проти рожна (Дії 26:14). Ось кому треба боятися. Скільки їх, цих богоборців, вже пожрано пеклом, скільки їх зійшло у пекло із шумом. Нам немає права сумувати, бо з нами Бог! І в нас чиста совість.

Повторювати знову й знову, що всілякі наклепницькі випади проти УПЦ є мерзенною брехнею, немає сенсу. Але от що правда, так це те, що УПЦ дійсно проти тієї братовбивчої бійні, яку наші політики скромно назвали АТО.

Але тому, хто несе в маси цю брехню, хто йде проти Церкви Христової, ми скажемо відкрито – БІЙТЕСЯ. От тепер і справді БІЙТЕСЯ! Крапля за краплею капають на ваги Бога ваші беззаконня, ще крапля – і виллється чаша гніву на кожного з вас.

«Мене, Мене, текел, упарсін», – вже випалено олівцем пекла у кожного з вас на чолі, на душі і на серці.

БІЙТЕСЯ, бо немеркнуче полум'я вже радіє і чекає на вас, як наречений наречену на своє ложе.

БІЙТЕСЯ і за себе, і за своїх дітей, тому що тінь від вашого прокляття буде дуже довгою і дуже темною.

Приводом для написання цієї статті було словосполучення «знищення Церкви в Україні», що стало все частіше з'являтись, яке пов'язане із законопроектами № 4511 та № 4128. Коли я це чую, то ставлю собі питання: «Що може знищити Церкву в мені»? І не знаходжу іншої відповіді, окрім однієї – тільки я сам.

Я впевнений на 100%, що не може навіть най-най Верховна Рада створити такий документ, який змусив би мене і сотні тисяч таких, як я, жити, вірити, молитися не по-православному. Немає такої влади у цього світу – підкорити собі мою душу. Ті, у кого мізки і душі слабкі, вже отримали дозу опромінення ЗМІ та пішли з нашої Церкви. А ті, хто залишився, ні за що на світі не стануть членами жодної з політичних церков в Україні, якою б абревіатурою вони себе не обзивали.

Але давайте по порядку. Найгірше, чого можна очікувати в разі прийняття та активного втілення в життя цих законопроектів.

1) Те, що ми змушені будемо молитися не в своїх храмах, а в якихось інших місцях. Оскільки нас можуть насильно, за законом правового свавілля, вигнати з наших церков. Але я не думаю, що громада, яка об'єднана зі своїм пастирем і має в собі ядро переконано православних людей, не перестане від цього звершувати богослужіння та інші таїнства. Просто робити це доведеться у приватному порядку, а в не пристосованих для цього місцях. Так, це буде складніше, важче, бідніше, але це все вже було в нашій історії неодноразово, і, тим не менш, ті, хто гнав Церкву, померли, а Церква – ні. Але описаний мною варіант найгірший.

2) Держава може здійснювати тиск на кадрову політику Церкви. Щоправда, я не збагну, як це можна здійснити в реальності. Наприклад, Священний Синод призначить того чи іншого єпископа на кафедру. «Уповноважений» (ось і слівця зі сталінської епохи пішли) у справах УПЦ скаже: «А ми проти». І що далі? Будьте проти, ми і без вашого «за» обійдемося. Або одразу ж почнуть саджати? Хай там що, скажу одне. За цією схемою наша Церква жила десятки років. Уповноважені, КДБ, потужна ідеологічна машина чого тільки не робили з Церквою, щоб її погубити. Але загинули вони, а Церква так і залишилася жити.

Паніка, страх перед драконівськими законами на руку тільки цим самим драконам. Адже не дарма ж було завжди стратегічно виправданим бити в барабани, кричати та інше, коли йдеш в атаку. Таким чином сіялася паніка в ряди тих, на кого вона була спрямована. Нам немає права панікувати, тому що у нас за плечима Матір Божа, Ангельське воїнство, Святі Києво-Печерські, Почаївські, Святогірські. А хто стоїть за плечима наших гонителів? Шухевич, Бандера, Петлюра, хто ще? Смішно навіть порівнювати. А може бути, Папа Римський? Але ж навіть він сказав про уніатів своє «вагоме слово», від якого тих покоробило.

«Все, що трапляється із тобою, приймай як благо, знаючи, що нічого не буває без Бога» (прп. Єфрем Сирін). І в тому беззаконні, яке сьогодні відбувається на нашій Батьківщині по відношенню до єдиної канонічної Церкви, я бачу благий Промисел Божий. Ми могли б прожити своє життя ось так, тихо, мирно, спокійно, почитуючи духовно корисні книги, молячись у міру сил, розчулюючись подвигам мучеників, прочитаним нами в житіях перед сном на ліжку, походжаючи до храму і потихеньку сходячи у могилу.

Але яке ж щастя і благо, коли не у «віртуалі», а в «реалі» ми можемо бути сповідниками віри, я вже не кажу мучениками. Коли ми свою вірність Богові можемо доводити не гіпотетично, здогадно, а реально і зримо. Коли ми можемо робити вибір – не в ситуації, яка могла б статися, а в тій, яка є тут і зараз.

Слава Богу за все! І за те, що наша віра може бути випробувана!

Читайте також